В умовному способі (Частина 4)

Справді, населення на окупованих територіях особисто стикалося з тим режимом тотальних репресій, який влаштували більшовики. Самі вони, їхні родичі, близькі та знайомі неодмінно потрапляли в ситуацію тихого жаху від системи, в якій їм довелося жити. Достатньо уявити, як це виглядало на території окупованої України. Про західну її частину ми вже писали, але центральна та східна частина України пережила штучний голод, який забрав понад мільйон українців. Причому частина з них чітко уявляла, як саме це відбувалося. Невеликій частині населення вдалося вирватися з лап смерті на будівництво індустріального Донбасу, Дніпрогесу та інших великих будов, де їм вдалося уникнути лютої смерті. Багато хто з них до самого кінця життя, вже на порозі смерті, так і не наважився розповісти те, що вони бачили і учасниками чого їм довелося стати. Я особисто спостерігав людей, які упиралися саме в цей поріг пам’яті та відступали. Причому про окупацію вони розповідали легко і невимушено, а ось про те, що їй передувало, – так і не наважилися.

У зв’язку з цим часто можна почути риторику про те, що Англія штовхнула Німеччину та совок у цю війну. Що ж, сьогодні ми чуємо те саме в тезі «Нас посварили». Насправді дії того ж таки Вінстона Черчілля були надзвичайно прагматичними. Англія цінувала життя своїх громадян, а два континентальні людожери – ні. Намагаючись утилізувати їхні руйнівні імпульси, Британія спрямовувала їх одне проти одного. Хто її може за це засуджувати?

Уявімо на хвилиночку, що Черчілль віддав команду блокувати Шотландію, а перед цим вивезти звідти все продовольство. А потім, сидячи у своєму кабінеті на Даунінг Стріт, 10, він читає звіти про випадки голодної смертності, канібалізму та інше. Або ще: Черчілль наказав знищити якусь ГЕС, аналог Дніпрогесу, так, щоб обвалилася гребля і хвиля змила більше 100 тисяч власних людей вниз за течією. При цьому противник не просто не постраждав, а в шоці спостерігав за гігантською та жахливою ліквідацією, що розгорнулася в нього на очах. Напевно, нікому навіть на думку не спаде, що прем’єр-міністр Великої Британії міг викинути щось подібне, а в совку це було в порядку речей настільки, що про це змогли успішно забути. Але це сталося згодом, а в 1941 році були живі численні очевидці цих жахів, які щиро бажали знищення більшовизму як системи та комуністів як шалених і вкрай агресивних тварин.

Зрештою, почався набір національних підрозділів у різні військові та напіввійськові структури Німеччини. При цьому витримувалася саме національна сепарація, щоб усередині підрозділів не виникло саме національних чвар. У результаті росіяни називають нас фашистами за те, що в Галичині було набрано одну дивізію, яку віддали в розпорядження СС, – 14-у дивізію «Галичина». Тут слід розуміти, що особовий склад дивізії склали люди, які вимушено опинилися в совку та прожили в ньому лише два роки. При цьому вони вже встигли зрозуміти всю красу більшовизму. Але на такій самій національній основі було створено, наприклад, дві латиські дивізії й масу національних полків і батальйонів, сформованих кавказькими, тюркськими, калмицькими, білоруськими та іншими бійцями. Щодо підрозділів, сформованих у Балтії, то там люди за совка прожили лише один рік, і їм цього було достатньо, щоб розуміти всю його жахливість.

Здавалося б, основну масу таких формувань мали дати західні райони України, Білорусії та Балтії. Але де там! Абсолютну і переважну кількість особового складу, який перейшов на бік Німеччини, дали росіяни. Вони залишили далеко позаду всі інші національні формування, разом узяті. Причому вони входили не тільки бойовими одиницями до складу Вермахту як польові частини, а й до складу спеціальних груп Абверу, і їхні формування, надані СС, входили до складу РСХА. Тобто нехай і не дуже широко, але російські підрозділи увійшли до особового складу спеціальних розвідувальних підрозділів.

Але якщо взяти список військових формувань саме російського розливу, то їхня переважна кількість виявиться різноманітними козацькими батальйонами, полками, дивізіями, бригадами та корпусами. Козачки поставили абсолютний рекорд переходу на бік противника. Такої чисельності ніхто ніколи не показував ні до, ні після цих подій. Причому вони мешкали в глибині совка, і більшість бійців призовного віку виросли вже під час совка. І ось тепер ця ряджена погань щось намагається мукати про «православ’я», «русскій мір» та іншу маячню. Найскромніші підрахунки дають понад 600 тисяч особового складу росіян, які зі зброєю в руках боролися за батьківщину, за фюрера. Це слід знати всім, хто побачить таке ряджене опудало, обвішане цяцьками, яке робить вигляд суворого воїна, пригніченого православ’ям. Ці фахівці навчилися на льоту перевзуватися з такою швидкістю, що їхні бойові коні були б шоковані. Вони легко злили царя-батечка, якого клялися захищати до останньої краплі чогось, і бадьоро перевзулися в «червоних» козаків, потім перевзулися в козаків СС, потім перевзулися назад, а тепер – перевзулися в любителів царя та його ікон. Такої ганебної сволоти, напевно, більше ніде й ніколи не було і, можливо – не буде, хоча на них незабаром чекає ще одне перевзування.

Тобто тут слід чітко розділяти те населення, яке пішло в різні мілітарні структури Німеччини для боротьби з тією заразою, на яку вони вже мали змогу надивитися, і професійних перевзувальників із росії.

Але повернімося до назви статті й підемо в умовний спосіб історії. Уявімо, що щось подібне до того, що трапилося в 1941 році, станеться зараз. Хтось вирішить остаточно розчавити гадючник у вигляді москви, який періодично заливає світ гноєм та кров’ю. Тоді, в далекому 1941 році, на бік, що протистоїть більшовикам і одному з варіантів «русского міра», перейшло досить багато населення територій, на яких той показав себе у всій красі. Якби таке сталося зараз, таких охочих буде на порядки більше.

Росіянам слід зрозуміти суть переговорів України з США, що закінчуються просто зараз. Сімдесят років тому Німеччина дала вказаним вище людям зброю і дала можливість взяти участь у винищенні більшовизму. Нині питання вже стоїть не так. Українці кажуть: дайте нам зброю і відійдіть убік, дивіться в інший бік, решту ми зробимо самі. Якби зараз розгорнулися події, подібні до описаних вище, можна не сумніватися в тому, що вишикується черга з охочих пригадати все хороше цьому гадючникові. Навіть із Сирії йтимуть пароплави з охочими зробити дзеркальне алаверди. Але історія таки не терпить умовного способу.