З цими анкетами вийшло не просто недобре, а й підло. Навіть з урахуванням того, як більшовики мучили і знищували своє населення перед війною, в ході самої війни сталися речі набагато більш однозначні. Керівництво совка загралося у війну, внаслідок чого тільки в зоні відповідальності Вермахту опинилося близько 35 мільйонів населення країни. Все воно, зрештою, отримало чорні мітки в анкети, а багатьох просто репресували після закінчення війни.
При цьому можна як завгодно переливати байки про зрадників і прибічників, але слід пам’ятати про те, хто саме генерував таке ставлення до власного населення, яке опинилося в окупації. Відомо, що Гітлер мало того що часто виїжджав на фронт, але в ході війни виносив свої командні пункти ближче до своєї армії. В цьому не було нічого незвичайного, і це сприймається як належне. Товариш Сталін лише одного разу зробив спробу виїзду на фронт. Сталося це відразу після контрнаступу під москвою, коли він вирішив показати себе хоробрим та відчайдушним воїном, чого за ним ніколи не помічали. За свідченням очевидця заходу Анастаса Мікояна, автомобіль Сталіна зупинився за сто кілометрів від лінії фронту, на відбитій у противника території, і навколишній пейзаж викликав у майбутнього генералісимуса напад діареї. Коли він спробував усамітнитися в придорожніх кущах, йому повідомили, що сапери ще там не розмінували, і тоді вождь та учитель розташувався прямо на дорозі. На цьому його поїздки на фронт закінчились. Він більше не бажав засмучуватися виглядом наслідків бойових дій. А населення совка пережило прохід лінії фронту через їхні домівки двічі. У багатьох місцях фронт проходив із запеклими боями, і люди все це пережили. Проте вони стали людьми другого сорту, а вождь і учитель став іконою, і тепер на нього моляться нащадки вертухаїв, які тільки й вижили у своїй величезній масі.
Але повернімося в 1941 рік, який визначив тональність цілого ланцюга подальших подій. Відомо, що у прикордонних районах совка загинула майже вся кадрова армія першого ешелону, призначена для вторгнення. Саме про неї Франц Гальдер писав, що за ті кілька тижнів боїв її було повністю знищено. Але, крім втрат убитими, РСЧА зазнавала просто колосальних втрат полоненими. Рахунок ішов на сотні тисяч і далеко перевищив мільйон. Совок встановив абсолютний світовий рекорд за кількістю військ, які здалися в полон. Якщо чисельність армії сягала приблизно 100 тисяч осіб, то в полон здавалися цілі армії, часто – зі штатним озброєнням та всіма символами, включаючи знамена. Недаремно ці хоругви скоро перевели на новий зразок, бо надто багато їх виявилося у противника.
Ми знаємо, що така величезна кількість полонених виявилася повною несподіванкою для окупаційних військ, і відсутність продовольства спричинила загибель величезної кількості полонених. Так воно й було, але було й інше. На прикладі тієї ж Брестської фортеці можна простежити, як змінювалося ставлення окупаційних військ до полонених.
Відразу після того як австрійці виявили у фортеці особовий склад, якого було кілька тисяч, вони запропонували бійцям здатися під обіцянку розпустити по домівках. Міфологема героїчної оборони фортеці навмисно оминає цей епізод, адже більше половини особового складу здалося і вийшло з фортеці. Про це не заведено розповідати, як не розповідають і про те, що австрійці справді відпустили всіх бійців на всі чотири сторони. Ніхто їх не заганяв у табори й не розстрілював. Ситуація змінилася тоді, коли невеликий загін австрійських військових увійшов у фортецю для розвідки, і його частково знищили, а частково взяли в полон. Ось тоді почався штурм, і штурмувальники виявили, що полонених більшовики розстріляли. Зрозуміло, що після цього ставлення сильно змінилося, і захисники зрозуміли, що здатися в полон і піти додому вже не вийде, тому й продовжували вже свою війну, сподіваючись, що ось-ось підійдуть основні сили, які громитимуть ворога на його території. Це було всім убито у спинний мозок. Але ніхто не прийшов.
А тепер варто припустити, що так само чинили з полоненими не лише у Брестській фортеці, а й в інших місцях. За німецькими джерелами, в 1941 році з полону було відпущено по домівках 823 000 осіб, з них за місцем проживання – 318 000. Трохи згодом (у жовтні), коли було затверджено формат залучення на службу мешканців окупованих територій совка, з полону було звільнено 505 000 осіб з переходом на службу до різноманітних підрозділів окупаційних військ та служб. Загалом совок і тут встановив абсолютний рекорд колабораціонізму. Причому охочих було завжди більше, ніж німці могли дозволити собі залучати на службу. Гітлер був категорично проти формування великих етнічних з’єднань з місцевих жителів, а тому певний час командуванню окупаційних військ доводилося хитрувати зі звітністю, щоб залучити якнайбільше охочих на службу проти совка.
(Далі буде)
в мене тато був військовополоненим, потрапив в полон в червні 1941 під Брестом. Перебував в Шталаг IV до кінця війни, на території Саксонії, яку звільняли американські війська в квітні 1945. Там же познайомвся з моєю мамою, яку вивезли на примусові роботи в 1943.
Так от я в анкетах на питання чи хтось з батьків (родичів) був на окупованій території, в полоні і т.і. завжди писав “ні” (адже ж реально міг не знати !)
Уже під час служби в СА в 1985 р. подавлись документи на допуску до секретих документів, бо останній рік проходив службу в штабі частини. Також була чергова анкета і відповіді “ні”.
В результаті допуск отримав..
Або КГБ-шники погано рили, або в ті часи вже було не до того.. ))