Загалом подібна ситуація була легко прогнозованою, і якби не патологічне прагнення Рейху до винищення євреїв та інших представників «неповноцінних народів», то така ситуація навряд чи кардинально змінилася б. Але найцікавіше почалося згодом, коли війська Вермахту пішли на території, які давно перебували під совком і де мав би виникнути жорсткий опір окупанту.
За великим рахунком, нічого подібного не сталося. Про Локотську республіку відомо всім, і ми не станемо докладно зупинятися на цьому феномені. Просто зауважимо, що це утворення поширювалося на райони приблизно з мільйонним населенням. Усі епопеї з партизанськими рухами було розгорнуто силами НКВС та місцевого партійного активу. Десь це вдалося, а десь – не вдалося зовсім.
Зараз рф носиться з «шахтарями» на Донбасі та з рядженими клоунами, які чомусь називаються козаками. Так от, саме в цих районах після приходу окупаційних сил сталося багато цікавого. Зокрема, на Донбасі начебто діяло партизанське підпілля під назвою «молода гвардія». У тому сенсі, в якому це викладено совковими пропагандистами, нічого подібного не було зовсім. Більшість цієї міфології було висмоктано з добре відомого місця так само, як і міф про «28 панфіловців». Проте у Сталінській, нині Донецькій області відбувалися не менш драматичні процеси, пов’язані з партизанською боротьбою. Через те що регіон був за тисячу кілометрів від західних кордонів і за кілька місяців до окупації, НКВС провів стандартну роботу з організації партизанського підпілля. Там було залишено запаси зброї, боєприпасів та всього необхідного для ведення автономної боротьби. Крім того, там було залишено спеціальних співробітників з партійного та НКВДівського активу, які й мали очолити цей рух.
Саме вони мали розпорядитися залишеними силами й засобами, щоб боротися в тилу ворога. Але, як виявилося, після окупації німецькими військами Донбасу вони відразу з’явилися до представників окупаційної влади, де здали всі відомості про структуру підпілля, залишені запаси озброєнь тощо. Все це швидко було зачищено, а небагатьох підпільників, які не встигли з’явитися на доповідь у комендатуру, миттєво пустили у розхід. На тому партизанська боротьба й закінчилася, а залишені совком активісти залюбки подалися до новоствореної поліції та легко опанували нові ознаки лояльності у вигляді зіги та вітання «Хайль Гітлер».
Як мені розповідали самі очевидці окупації в Литві й на Донбасі, жодних партизанських рухів не було в принципі, а окупаційні війська поводилися пристойно і поступливо. За довгі роки населення перестало боятися «чорних воронків», комуністичних активістів та іншої погані. Все полягало в тому, що ти міг працювати і отримувати за це пайок та гроші, і більше ти взагалі нікому не був потрібен. Живи собі як хочеш, ніхто тебе не звертав у націонал-соціалістичну віру. Крім того, за довгий час (на Донбасі) вдалося налагодити нормальне харчування.
А от коли фронт пішов до Дону, то там населення не просто радісно зустрічало німецькі війська, а й вишиковувалося в черги до вербувальників в армію. Дуже швидко кількість таких охочих стала такою величезною, що з них почали формуватися великі з’єднання. Калмики теж зустріли Вермахт як визволителів. Те ж саме сталося на Північному Кавказі та в Криму.
Але й у самій росії, поза Локотською республікою, населення теж було рішуче налаштовано проти совка, а вже тим більше – проти совкових партизанів. Відомо, що Сталін доручив НКВС організувати операцію «Випалена земля», коли за кілька десятків кілометрів від основних доріг мало знищуватися рішуче все, включаючи продовольство та домівки місцевих жителів. Вважалося, що Вермахт погано підготувався до зими і тому повторить сумний досвід Наполеона. Тож у тил німецьких військ закидалися загони, покликані випалювати все, зазначене вище. Знаменитий епізод із Зоєю Космодем’янською – з тієї ж опери. Її зловили самі місцеві жителі й мало не лінчували, але потім віддали на суд окупаційної влади. Коли її повісили, місцеві жителі були впевнені, що здійснилося справедливе правосуддя.
Але щодо повної неготовності Вермахту до зимової кампанії не все саме так, як заведено вважати. Особливо цю тему експлуатував Віктор Суворов, тим самим обґрунтовуючи свою тезу про те, що Німеччина не була готова до великої війни з совком. Це не так. Швидше за все, був прорахунок саме в тому, що може бути занадто холодно. Напевно, німецькі військові мали досвід зимівлі в совку, коли навчалися в авіаційних і танкових школах у Тамбові, Казані та інших містах. Інша річ, що в окремі роки буває аномально холодно. Однак питання підготовки до зими Генеральний штаб сухопутних військ Німеччини порушив ще в перших числах липня. Було віддано відповідні розпорядження службам, і, напевно, за кілька наступних місяців педантичні німці виконали всі поставлені перед квартирмейстером завдання. Просто не врахували деяких параметрів.
Але все одно перед військами НКВС, у віданні яких були всі партизанські загони, було поставлено завдання позбавити німецькі війська можливості зимувати в комфортних умовах. Методи, якими це намагалися досягти, налаштували місцеве населення абсолютно проти цих «партизанів». У результаті вийшло, що більшість населення окупованих територій ставилася до окупантів або нейтрально, або лояльно. Крім того, солідна частина населення вирішила виступити за окупанта, сподіваючись нарешті придушити більшовицьку гадину. І тут виявилася дуже цікава картина, яку совки ніколи повністю не показували, але, судячи з запитань в анкетах «Чи був у полоні?», «Чи був в окупації?», вони знали справжній масштаб явища. Тим більше що ці графи в анкетах залишили і для дітей, і для онуків сучасників тієї війни.
(Далі буде)