Про жадібність і фраєра (Частина 3)

Автор: anti-colorados

Але найважливіше тут навіть не це, а те, як ці багаті країни влаштували свій великий бізнес, а саме видобуток, переробку та експорт нафти, газу й нафтопродуктів. Зрозуміло, що з таким невеликим населенням внутрішнє споживання цього добра – мінімальне, а тому експорт є основним напрямом руху всієї цієї продукції. І ось зараз з’ясувалося, що за десятиліття золотого дощу, який пролився на ці країни, не було передбачено нічого, що могло б забезпечити експорт якимось іншим шляхом, крім завантаження танкерів тут же, біля родовищ нафти й газу, та вивезення всього цього через Ормузьку протоку.

Це при тому, що з 1979 року Іран, який має половину берега всієї затоки і відповідно – протоки, не раз демонстрував схильність до насильства та військового вирішення конфліктів та спорів. Ба більше, Іран постійно погрожував перекриттям протоки і ці погрози підкріплював будівництвом військових баз у районі протоки. Але арабські країни займалися будівництвом хмарочосів, закупівлею люксової авіації та іншими речами, які мали забарвити жадібність у відтінки золота. Щоправда, Аравія має нафтопровід, прокладений до узбережжя Червоного моря, але, як ми знаємо, південний вихід із нього контролюється маріонетками бородатих, і хусити вже його перекривали. Північний вихід, через Суецький канал, забезпечує експортні постачання до Європи, але основний потік до Індії та Китаю залежить від тих самих рушників та хуситів. Та й у самому Єгипті періодично відбуваються події, які можуть прямо вплинути на судноплавство Суецьким каналом.

Звідси випливає, що єдиним і вкрай важливим вирішенням питання диверсифікації експортних потоків з усіх доступних для країн Затоки є будівництво нафтопроводів до берега Середземного моря. Сама наявність такої артерії вже стримає запал рушників, але зрозуміло, що це коштує великих грошей і дипломатичних зусиль для того, щоб прокласти труби через територію кількох країн. Звісно, це набагато складніше, ніж будувати Бурдж-аль-Халіфу чи літаки із золотими унітазами, але якраз такі проєкти й показують рівень країн, а не понти з гайками на пальцях, де діаманти коштують, як той самий «Боїнг».

І ось тільки зараз починається рух у цьому напрямі. Ось що сьогодні пише ізраїльська преса саме з цього приводу:

«Ірак готує нові маршрути експорту нафти. Кабінет міністрів країни схвалив попередні угоди, які дозволять Basra Oil Company розпочати техніко-фінансове вивчення стратегічних нафтопровідних проєктів за участю консорціуму Capital TI, Chevron і катарської UCC. Розглядаються маршрути Басра – Хадіта – Кіркук – Джейхан та Басра – Хадіта – Баніяс. Окремий контракт на консультаційні послуги щодо проєкту Басра – Хадіта може отримати американська KBR. Для Багдада це спроба диверсифікувати експортні шляхи та знизити залежність від наявної інфраструктури в період, коли нафтовий ринок залишається вкрай чутливим до рішень OPEC+, воєн та ризиків у Перській затоці».

А, між іншим, якщо уважно придивитися до контурів карти Близького Сходу, то хабом майже для всіх країн, розташованим на західному його березі, могла б стати Йорданія, але тільки в тому випадку, якби труба вийшла на берег моря через Ізраїль. І тут жадібність упирається в тупість. Але, мабуть, це не найбільш піковий випадок того, як нафта затоплює мізки. Еталонний випадок того, як нафтового фраєра губить жадібність, показує помийна федерація. Жадібність, чванство і тупість уперлися в рішучість і просто зараз починають сипатися, незважаючи на гігантські засоби, спалені на зброю, та незліченні багатства не тільки нафти та газу, але золота, алмазів, металів та іншого. Отак воно й працює.