Він вирішив не зраджувати традиціям, і хоча вже кілька разів переглянув усю хроніку, знову наказав поставити один із випусків «Вохеншау». Імператор уже не стежив за сюжетом фільму, а уявляв себе штандартенфюрером Штірліцом, у чорному шкіряному плащі, шкіряному кашкеті, шкіряних облипчастих штанах, чорній майці й чомусь – із металевим кільцем у носі та цвяшком у язиці. Цей вигляд виплив якось сам собою, і він стрепенувся, озираючись на всі боки. Поруч по стійці «смирно» стояв холуй, мовчки випромінюючи запитання «Чого зволите, ваша величносте?». Імператор повернувся в поточну реальність і недбало запитав:
– Що там у нас є зі свіжої хроніки?
–Якого роду хроніка, ваша величносте?
– Драматичного.
– Можу запропонувати відмінне відео, як поліція кийками заганяє чернь на карантин.
– В Америці?
– Ні, ваша величносте. Наша поліція – нашу ж чернь…
Імператор зробив якийсь невизначений жест рукою, і холуй продовжив:
– Ось є дуже зворушливе відео, називається «Пожежа на авіаносці».
– Американський авіаносець? «Форд»?
– Ні, ваша величносте. Імперський. «Кузя».
– Давай щось із авіакатастроф, є?
– Звольте, розкішні кадри того, як розвалився на шматки вертоліт.
– Але вертоліт хоча б американський?
– Ні, ваша величносте. Вертоліт – наш.
– Все, не хочу драматичне. Хочу щось позитивне та неодмінно наше. Щоб щось там відкрили, запустили чи щось таке, розумієш?
– Так точно, ваша величносте. Є свіже відео про відкриття храму збройних сил. Він майже готовий, відкрити планують за кілька днів, і там є інтерв’ю з одним із його творців.
– Ну, от, інша справа! Вмикай.
Світло в невеликій, але затишній залі пригасили, почулася знайома музика, і спочатку пішли кадри гумористичного серіалу «Залізний капут», але потім все змінилося, і на екрані стала видна дивна, похмурого вигляду церква.
До неї пішки йшли репортер та невідомий дивак, який уже щось розповідав. Явно вийшов якийсь збій і змішалися кадри передачі про церкву і «Залізний капут», але імператора це чомусь не засмутило, а навіть повеселило. На екрані дивак розповідав про церкву:
– От ми й вирішили в цій церкві увіковічнити епізоди, пов’язані з ратними подвигами. Ось зверніть увагу: сходи, що ведуть до храму, відлито з металу переплавлених німецьких танків і гармат. Тут у нас під ногами – переплавлені «Тигри» і «Пантери», наприклад. Вітражі, які ви можете бачити вище, виготовлено з пляшок горілки, яку випили наші військові. Тут все – автентичне.
– Скажіть, а ось ці килимки, по яких ми ступаємо, вони…
– Цілком правильно, вони з презервативів, які використовували військові. І навіть ці величезні двері, виконані з переплавлених ворожих літаків, змащено військовим вазеліном.
– Скажіть, а ті розписи, які ми бачимо на стінах, – тут не звичайні святі, а знайомі обличчя. Ось я бачу графиню Валентину де Полстакана, он – воєвода Шойгу з ротою бойових шаманів, а ось… невже? Це імператор?
– Саме так. Тут усе автентичне. Наприклад, скульптури виконав якутський скульптор, і він також надав матеріал, який ліг в основу фарб для фресок. Як бачите, зараз ним виписують обличчя імператора.
І тут імператора щось смикнуло. Він чудово знав, з якого матеріалу ліпить скульптури якутський скульптор, і це що ж виходить, його на фресці малюють оленячим л*йном?
Він підняв руку, щоб зупинити відео, а сам почав гарячково думати над тим, кого послати по голову зухвальця, який наважився на таке блюзнірство, але ніхто не реагував. Відео йшло далі, і самодержець зіскочив зі свого місця та обернувся туди, де мав бути відеоінженер, але там нікого не було. Він натиснув кнопку тривоги – жодної реакції. А за спиною оповідач продовжував свою розповідь про церкву:
–…Зрозуміло, що церква почне працювати після того, як сюди буде доставлено цінні реліквії.
– Що ви маєте на увазі?
– Мощі, звісно.
– І чиї ж мощі ви плануєте сюди покласти?
– Насамперед, це, звісно, мощі імператора…
І тут до нього дійшло: змова! Його там, нагорі, вже списали, якщо до 9 травня планують покласти його власні мощі. Імператор рішуче попрямував до свого кабінету і ривком відкрив ядерну валізку. Автентифікація пройшла майже миттєво, і він, прокрутивши список цілей, зупинився на одній із них у його столиці.
– Ви мені зараз усі поскачете! Всі до єдиного!
І став вводити код пуску. Система сигналізувала про готовність, він з розмаху натиснув кнопку «Пуск», і екран одразу погас, а коли ввімкнувся, на ньому було написано лише «Ой, всё!» Після цього система повністю відключилася.
Імператор зрозумів, що хтось його переграє, і кинувся до шлюзових дверей біля ліфта. Вони виявилися замкненими, і в бункері не було видно жодної душі, крім нього. Імператор підбіг до дверей і спробував отримати доступ до управління дверима, але нічого не вийшло. І тут зі зворотного боку дверей він почув якийсь шум. Приклавши вухо до дверей, він почув:
– Миколо, осьо заварюй теж. А ще – тут і тут. Добре. Тепер мощі точно не вийдуть [цю репліку в оригіналі статті було подано українською мовою. – Прим. перекл.].
Саме тоді, й пустив хуйіло голосно отого «півня» собі у штани, що потім, отримав чомусь назву, «дух Анкоріджа»!!!!