Строката стрічка. Трагедія

Автор: anti-colorados

Авторка перекладу: Світлана

Із серії «Невгамовний імператор»

Дійові особи:

Схиблений цар, що страждає на нетримання всього.

Інцитат – конеподібний сенатор імператорської стайні та професійний дегустатор аргентинського борошна.

Пригожин – колишній імператорський кухар, що перетворився на страшного привида.

Аліна – колишня гімнастка, а нині – двоюрідна дружина імператора.

Строката стрічка – спортивний снаряд гімнасток, що використовується не за призначенням.

Час дії – глибока літня ніч, місце дії – глибокий бункер.

Темна, липка ніч загрозливим шипінням гримнула на голову імператора, і він якось несподівано швидко опинився під владою Морфея. І далі він усе бачив начебто й про себе, але збоку. На його голові була ажурна золота корона, виконана у вигляді лаврового вінка. На ньому була недбало накинута, розшита золотом римська тога, з-під якої виглядала верхня частина тулуба з численними, майже суцільними татуюваннями.

Усе зображення не проглядалося, але зверху явно був дракон з хижою роззявленою пащею, що обвиває купол церкви з хрестами. Очевидним був один купол, але композиція натякала на кілька цих архітектурних деталей. На пальцях були татуйовані персні. На одному з них був силует півня, що явно вказувало на володіння Галлією. Через смужки сандалі виднілися тату «они устали», по одному слову на кожній нозі. Він, вочевидь, був імператором не тільки Риму, а й набагато віддаленіших земель. Він сидів навпочіпки і по-імператорськи курив. Не взатяжку, а так – заради понту.

Але якоїсь миті дим потрапив далі, ніж планувалося, і він голосно, до сліз закашлявся. Щойно дихання вирівнялося, він побачив поруч із собою сенатора Інцитата з важкою табакеркою в руках. Імператор нервово проковтнув і, дивлячись на табакерку, запитав:

– Серього, ти що це?

– Та от, ваша величносте, почув ваш кашель і вирішив запропонувати замість цієї гидоти, що ви курите, добірний товар.

– А, ну це інша справа. Нюхальний тютюн, чи що?

– Та бог з вами, ваше сіятельство! Воно, звісно, треба нюхати для вживання, але який же це тютюн? Чиста колумбійка.

Інцитат спритно висипав жменьку вмісту на стіл і, вийнявши звідкись небідний ніж і стодоларову купюру, став споруджувати «білі дороги». І тут у імператора знову виникли підозри. Аж надто небезпечно виглядав ножичок.

– Послухай, охорона має мою пряму вказівку, щоб усі, хто до мене входить, залишали свій гладіус у приймальні…

– Та це не гладіус зовсім. Я так і сказав охороні, що це – вакідзасі. Та ви самі подивіться…

У цей момент Інцитат вихопив ножичок, зробив ним кілька рухів, і його вигляд змінився: він став кимось іншим, дуже знайомим, але явно – іншим. Якоїсь миті на голові цього персонажа промайнув кухарський ковпак, але одразу зник. Імператор усе згадав: і обличчя цього персонажа, і те, ким він був, і те, що з ним сталося. Але ось він стоїть, а в руках у нього все той же гладіус чи вакідзасі, що на кінцевий результат ніяк не впливає. Цар, намагаючись не видавати розгубленість і страх, тим самим голосом, як нещодавно він намагався крикнути «ура», поставив пряме запитання:

– Пригожин, ти що тут робиш з ножем?

Той явно зніяковів і, неначе фокусник, розгорнув перед собою різноманітні страви. На його голові знову матеріалізувався кухарський ковпак. Очі втратили блиск, а на лисому обличчі з’явилася погана посмішка:

– Та от, ваша величносте, ковбаску ріжемо-с!

І справді, поміж вазочок з осетровою ікрою, якимись дивовижними фруктами та іншими наїдками виник батон ковбаси по 2.20, який Пригожин почав акуратно нарізати своїм немаленьким ножем. Але робив він це якось нервово і неуважно, бо, закінчивши шаткувати ковбасу, він також почав різати смачний пломбір, що було явним перебором. Помітивши тривожний погляд царя, кухар швидко і рішуче відкинув ножа і звідкись витяг спітнілу пляшку шампанського, після чого вдавано веселим тоном заявив:

– А чи не скуштувати нам шапаньйоли? От і «Вдова Кліко» якраз до речі!

Але кухар якось дивно тримав пляшку, явно не для того, щоб її відкрити. І справді, через секунду кухар зробив короткий замах рукою, як це роблять при метанні гранат, а цар раптом відчув себе Холтоффом з улюбленого фільму, де Штірліц об його голову розбиває пляшку алкоголю.

– І ти, Брют! – тільки й встиг прошепотіти імператор, як відчув, що його горло стискає строката стрічка. Він глянув трохи назад,  кутовим зором побачив перекошене ненавистю обличчя Аліни. Вона душила його гімнастичною стрічкою і тихо шипіла:

– Це тобі за панду, падло!..

У цей момент він прокинувся не лише мокрим, а й набагато гірше. І тут він почув повний байдужості голос гімнастки:

– Ну, Вово, знову? Я ж просила тебе валізу ставити біля самого ліжка…

Цар з тремтінням видихнув. Це був тільки сон, але наскільки все виглядало реально, так і обіс*атися можна – втім, чому «можна»? А попереду були інші, не менш змістовні у всіх сенсах ночі.

Завіса.