Тобто можна зрозуміти, коли тотального розгрому зазнали підрозділи, що стояли прямо біля кордону і були доступні для польової артилерії і навіть стрілецької зброї противника. З багатьма застереженнями, але можна зрозуміти, чому їх було миттєво розгромлено. У перший день війни стався феноменальний випадок, коли піхотна дивізія Вермахту розгромила танкову частину РСЧА прямо біля кордону.
Але першого дня війни нічого подібного не сталося. У переважній кількості випадків командування розташованих біля кордону частин просто драпонуло, залишивши своїх солдатів і техніку на місці. Мало того, приблизно те саме виконали і колеги, що стояли за 20–30 кілометрів від лінії фронту, які мали час зайняти оборону. Зараз це виправдовується тим, що з москви не було директиви, а коли вона прийшла, то в ній ішлося про наступ. Усе це чудово, але з цього випливає дуже невтішний висновок фундаментального характеру. Будь-який військовий підрозділ або з’єднання насамперед зобов’язані забезпечити власну безпеку та безпеку свого озброєння.
Ця імперативна установка або діє, або – це не армія. Вже після того як забезпечено власну безпеку шляхом охорони та оборони, можна вести мову про виконання бойових завдань. Нікого з дослідників не бентежить, що драпали батальйони, полки та дивізії. Причому в перші дні війни німецькі війська не займалися полоненими. Вони просто розпускали на всі чотири сторони тих, хто склав зброю. Це було важливо для підтримки високого темпу просування. Вже за кілька днів ситуація змінилася, але спочатку було саме так. Про це свідчить епопея Брестської фортеці, де майже половину особового складу, що перебував у ній, було відпущено додому.
І загалом картина була однаковою та повсюдною. Це при тому, що коли Сталін вийшов з нірвани, він відправив на фронт своїх перевірених воєначальників: Будьонного, Ворошилова та інших товаришів, – що ніяк не вплинуло на хід подій. Тому ми не можемо повністю прийняти версію Віктора Суворова про те, що розгром був зумовлений тим, що війська готувалися до наступу, а опинилися в ситуації, коли треба переходити до оборони. З першою частиною твердження не посперечаєшся, а от друга – видається надуманою. Гаразд, припустімо, що в районі Мінська стоїть умовно – стрілецька дивізія, керівництво якої вже розуміє, що з наступом не склалося, і гуркіт бою стає дедалі ближчим, вказуючи на підхід противника. Що повинен робити комдив, навіть не маючи вказівок згори? Він повинен організувати оборону там, де зараз перебуває. Але він сідає у службову машину та змивається з місця бійки. Проте на ньому не закінчуються офіцери у дивізії. Там є начальник штабу, командири полків, нарешті, батальйонів, які теж усе це бачать і чують і цілком можуть вживати заходів на власному рівні, а хтось має замінити комдива, який вибув у пампаси.
Але в масовому порядку такого не відбувається. Виникають окремі осередки, де безіменні офіцери згадують цю прописну істину та переводять свій особовий склад у режим оборони. Гальдер згадує про такі епізоди всі перші дні війни, але каже про їхню епізодичність. Звідси робиться висновок про якість офіцерського складу РСЧА.
Справді, вони мали не дуже приємний досвід бойових дій у вже розбитій німцями Польщі й бачили, як противник легко прочавлюється. У Фінляндії, де противник був незрівнянно слабший і події розгорталися не дуже вдало, вони навіть не думали про те, що в разі провалу якоїсь частини операції фіни перейдуть у наступ. Ті ж самі офіцери без пострілів оволоділи країнами Балтії, а потім – Буковиною та Бессарабією. Приблизно такою вони собі уявляли й війну з Німеччиною, адже товариш Сталін їм чітко розповів 5 травня: проблем не буде. Ось його дослівна характеристика противника:
«Чи справді німецька армія непереможна?
Ні. У світі немає і не було непереможних армій. Є армії найкращі, гарні та слабкі. Німеччина розпочала війну і йшла в перший період під гаслом звільнення від гніту Версальського миру. Це гасло було популярне, зустрічало підтримку та співчуття всіх скривджених Версалем. Зараз ситуація змінилася. Зараз німецька армія йде з іншими гаслами. Вона змінила гасла звільнення від Версалю на загарбницькі. Німецька армія не матиме успіху під гаслами загарбницької завойовницької війни. Ці гасла небезпечні».
І далі, після занурень у ленінські цитати, закінчує:
«З точки зору військової, у німецької армії нічого особливого немає і в танках, і в артилерії, і в авіації. Значна частина німецької армії втрачає свій запал, що був на початку війни. Крім того, у німецької армії з’явилося хвастощі, самовдоволення, зазнайство. Військова думка Німеччини не йде вперед, військова техніка відстає не тільки від нашої, а Німеччину щодо авіації починає обганяти Америка».
(Далі буде)
Виступ йому Сталіна, це виступ гопника, який ніколи не воював, а промишляв ексами у царській Росії. Коли ж маєш напроти мотивованого та навченого противника, то аналізи у такого воюваки самі просяться у штани, що власне і вийшло.
Це власне стосується і османського воюваки.