Завершуючи огляд цього дня в історії, ще раз хочемо нагадати читачам, що ми намагалися роздивитися його з боку найвищих німецьких офіцерів, які так чи інакше, але зафіксували свої враження від нього. Найбільш цінною є праця Франца Гальдера, бо вона має форму щоденника, де записи здійснювалися без розуміння і знання того, чим усе закінчиться. Мемуари вже грішать оцінними судженнями, виходячи з розуміння, до чого зрештою призвели ті чи інші дії. Тому мемуари Гудеріана, Шелленберга і багатьох інших діячів цікаві лише в контексті підтвердження тих чи інших фактів, але не їхніх оцінок. Так, у нашому випадку ключовою датою для початку військових дій Німеччини проти совка стало 14 червня. Практично всі великі воєначальники Німеччини так чи інакше повертаються до цього дня, і всі сходяться на думці, що саме тоді було зведено курок війни, 20 червня – було спущено, а вбивчий заряд вилетів саме 22 червня.
На наш погляд, ключова думка, зафіксована начальником Генштабу сухопутних військ Німеччини і записана у щоденник 23 червня, дає приблизну тональність для оцінки всього цього періоду війни. Виглядає це так:
«Загальну ситуацію найкраще охарактеризовано в донесенні штабу 4-ї армії: противник у білостоцькому мішку бореться не за своє життя, а за виграш часу.
Втім, я сумніваюся в тому, що командування противника справді зберігає у своїх руках єдине і планомірне керівництво діями військ. Набагато вірогідніше, що місцеві перекидання наземних військ та авіації є вимушеними і здійснюються під впливом просування наших військ, а не є організованим відходом з певними цілями. Про такий організований відхід досі начебто говорити не доводиться».
А наступного дня, 24 червня, у щоденнику з’являється ще один запис:
«Загалом тепер стало ясно, що росіяни не думають про відступ, а, навпаки, кидають усе, що мають у своєму розпорядженні, назустріч німецьким військам, які вклинилися. При цьому верховне командування противника, напевно, не бере участі в керуванні операціями військ. Причини таких дій противника незрозумілі. Повна відсутність великих оперативних резервів зовсім позбавляє командування противника можливості ефективно впливати на хід бойових дій. Однак наявність численних запасів у прикордонній смузі вказує на те, що росіяни з самого початку планували ведення запеклої оборони прикордонної зони і для цього створили тут бази постачання».
Тобто зафіксовано не тільки втрату взаємодії військ противника, а навіть управління в масштабі окремого з’єднання. Всі випадки запеклого опору мали епізодичний і швидше – фанатичний характер, а загального малюнка дій противника Генштаб не спостерігав. Звідси й таке формулювання в оцінці керування військами. Щодо баз постачання, то на другий-третій день війни було захоплено ще не всі такі бази і ще не було видно масштабу цієї підготовки. Це вже значно пізніше, коли стала вимальовуватись повна картина того, що стояло біля кордону, стало зрозуміло, що жодної мови про оборону просто не могло бути.
А далі Вермахт діяв саме так, як це планував Гітлер ще при формуванні плану «Барбаросса» і про що ще раз нагадав 14 червня. Війська повинні були розсікати оборону противника і, не даючи йому часу на відхід або втечу, замикати кільце оточення з метою перемелювання оточених військ. Дуже скоро таких оточених військ стало сотні тисяч людей, а потім рахунок підійшов до мільйона. Зауважимо, що сто тисяч особового складу – це приблизно чисельність загальновійськової армії. Просто згадаймо злощасного Фрідріха Паулюса, який брав участь в остаточному складанні плану «Барбаросса» і потрапив у полон під Сталінградом зі своєю 6-ю армією. Так от, у перші тижні війни біля кордону було захоплено в полон понад десять армій. І якщо армія Паулюса була повністю виснажена і вже не мала ресурсів, то біля кордону було стільки добра, яке Вермахт узяв як трофеї, що йому цього вистачило на кілька місяців війни.
Що характерно, будь-який командир батальйону, полку, дивізії або більшого з’єднання, незалежно від того, які бойові дії на нього чекають, перше, що налагоджує, – охорону та оборону власного особового складу і штатної техніки від будь-якого нападу противника. Чи то в місці постійної дислокації, чи на навчаннях або на марші – складається бойовий розклад, який миттєво набирає чинності в разі нападу ворога. Зрозуміло, що тоді тривалість ефективної оборони буде визначатися ресурсами та можливістю їх поповнення, але якийсь час з’єднання має протриматися без будь-яких команд згори. Є старовинна і перевірена на практиці солдатська мудрість: «Не знаєш, що робити, – окопуйся».
(Далі буде)