22 червня. Хроніка одного дня (Частина 3)

Так от, у цей момент дії за планом «Барбаросса» виконувала не вся німецька армія, авіація і флот, а лише та їхня частина, яку було внесено до початкових викладок бойового планування. Частина військ ще була в Греції з розрахунковим часом прибуття на Східний фронт у першій половині липня, частина стояла на ділянках, які треба було прикривати від можливих контратак більшовиків (що передбачалося в рамках плану), а ще частина була у глибокому резерві або на стадії формування частин.

Крім того, 22 червня участь у бойових діях брали лише частини Вермахту. Румуни, угорці та словаки вступили у гру лише в липні. Тільки фіни були готові розпочати бойові дії синхронно з німцями, а тому дивізії СС, сформовані на окупованих територіях, з’явилися набагато пізніше, тож у перший день операції саме комбатантами з німецького боку були дивізії та бригади німецьких та австрійських військ. Досить цікаво подивитися на те, як ця картина виглядала з Генштабу сухопутних військ Німеччини. Ці дані зовсім не збігаються з тим, що зазвичай показує совок. Як це стало традицією з часів опису «подвигів» Олександра Невського, кількість власних сил було занижено, а чисельність військ противника малювалася просто фантастичними показниками, і чи далі від тих подій, тим більше німецьких військ показували совкові «історики».

Отже, німецький Генштаб надає таку картину співвідношення німецьких і совкових сил:

* У тому числі 4 легкі піхотні і 2 гірсько-єгерські дивізії.
** У тому числі 4 дивізії СС.
*** У тому числі 3 дивізії охорони та 2 дивізії 15-ї лінії.
+ 37 механізованих бригад перераховано в меншу кількість з’єднань дивізійного складу.

Як тепер стало відомо, у розпорядженні Генштабу сухопутних військ була лише частина інформації про кількість сил і засобів противника, що стояли перед їхніми військами. До речі, самі німецькі військові вже в ході бойових дій з подивом зрозуміли, що перед ними стояло набагато потужніше угруповання військ, ніж те, що вдалося виявити засобами розвідки. У результаті загальні дані про склад протиборчих сил виявилися десь не коректними, а десь – абсолютно хибними. В будь-якому разі, накидати до складу ударного угруповання військ Німеччини ті сили й засоби, які не брали участі у початковій фазі вторгнення, не могли попри все бажання.

Ще одне зауваження, перш ніж ми подивимося на те, що відбувалося після третьої години 22 червня 1941 року, щоб подальші події цього довгого дня були максимально зрозумілими. Єдине, що привело до розриву майже союзницьких відносин Німеччини та совка саме впродовж року, що передував початку операції «Барбаросса», –це позиція совка, яка сильно трансформувалася після підписання Договору про ненапад 23 серпня 1939 року. За цей час не виникло питань до тексту договору, але совок переглянув межі сфер впливу Німеччини та совка на свою користь.

Зокрема, дії москви проти Фінляндії хоч формально і не мали стосуватися Німеччини, бо це була зона інтересів совка, але побоїще, влаштоване совком, ніяк не входило до планів Берліна. Трохи згодом дипломатичними каналами Сталін став направляти до Берліна послання про те, що він хотів би мати в зоні власного контролю Балкани (через Румунію), чорноморські протоки, що належать Туреччині, та деякі інші відступи від вже досягнутого договору. Загалом Сталін вирішив скористатися ситуацією, коли Гітлер уже мав війну з Англією як агресор, а він – ні, а тому можна було підштовхувати «друга Адіка» до поступок точнісінько так само, як Адік підштовхував Чехословаччину і Польщу.

Сам план «Барбаросса» в його основній частині було закінчено вже до кінця літа 1940 року, і Гітлер схвалив його в принципі, але запустив його в роботу тільки грудневою директивою № 21, відразу після спілкування віч-на-віч із товаришем Молотовим, і 22 червня стало неминучим. Як з’ясувалося, німецька сторона бачила цей день зовсім не так, як ми це звикли читати в літературі, виконаній совковими «істориками». Тим цікавіше побачити це під дещо іншим кутом зору.