Операцію «Барбаросса» почали розробляти в надрах Генштабу сухопутних військ у липні 1940 року під керівництвом генерал-майора Маркса, а трохи згодом групу оперативного планування очолив відомий Фрідріх Паулюс. Саме в його редакції план ліг на стіл фюрера для підпису. Як стверджує Гайнц Гудеріан, спочатку планувався наступ двома групами армій – «Північ» та «Південь», які мали стратегічними цілями москву та Ленінград. Вважалося, що досягнення цих цілей має привести до повного розгрому совка. Причому важливішим вважався саме північний напрямок, тому що потрібно було здобути повний контроль над Балтикою і повністю вирішити питання лівого флангу військ. Мало того, Гудеріан стверджує, що навіть після внесення коригувань до плану трьох груп армій – «Північ», «Центр» і «Південь» – спочатку його танкова група у смузі дій групи армій «Центр» повинна була вийти в район Смоленська і після цього – повернути на північ, посилюючи натиск групи армій «Північ» на їхньому південному фланзі. У цьому випадку напрямок основного удару припадав на ділянку фронту між Ленінградом і москвою.

Тож фінський напрямок мав критично важливе значення. Фіни це знали і брали активну участь у реалізації цих планів. Фіни обмежилися активною участю в Ладозькій операції, після чого більше не робили жодних дій, спрямованих на просування всередину совка. Між іншим, фіни мали рацію, обравши таку позицію. Через кілька тижнів після початку бойових дій на підставі даних авіарозвідки Генштаб німецьких військ дійшов висновку про те, що частину військ РСЧА, які стояли у смузі дій групи армій «Північ», було знято зі своїх місць дислокації, завантажено в ешелони і спрямовано до фінського кордону, а авіація совка вже 22 червня почала бомбити територію Фінляндії. Таким чином, вибір Фінляндії ніхто не зміг засудити навіть після закінчення війни.

Приблизно такий самий розклад був і з Румунією, у якої совок лише рік тому відкусив частину території і не приховував своїх намірів дістатися нафтових полів Плоєшті. Тож генерал Антонеску був у курсі загальних планів, описаних в операції «Барбаросса», і з самого початку заявив про участь військ Румунії в цьому заході. До речі, Гітлер високо цінував позицію Антонеску і безумовно йому довіряв, бо влітку 1940 року, коли совок загарбав Буковину і Бессарабію, Гітлер умовив маршала не влазити в бійку з совком, пообіцявши повернути ці території впродовж року, а як компенсацію – дати можливість приєднати до Румунії нові землі. З цієї причини до Бухареста висунулася штабна група 11-ї армії для забезпечення взаємодії з румунськими військами. Але це тільки так називалося. Насправді румунські війська перейшли під командування Вермахту через цю штабну групу.

Забігаючи трохи наперед, зазначимо, що Словаччину та Угорщину не було поінформовано про час і масштаби запланованих бойових операцій, але через те що їхні території було використано для зосередження та розгортання частини сил і засобів Вермахту, то вони не могли не розуміти, до чого йдеться. Коли завісу таємності зняли промови Геббельса та Гітлера, які звернулися до нації та оголосили про початок війни з більшовиками, керівництво обох цих країн вийшло з пропозицією безпосередньо до Гітлера про готовність надати власні війська для участі в бойових діях. Фюрер на це зауважив, що слід прийняти їхні пропозиції, але на загальних умовах і без застережень на кшталт тих, які було зроблено щодо Румунії чи Фінляндії. Останні мали велику свободу дій та обумовили конкретні територіальні придбання.

Важливо вказати на певну спекулятивність у підрахунках сил і засобів Німеччини до 20 червня 1941 року, коли війська отримали умовний сигнал «Дортмунд», який запустив фінальну фазу підготовки операції вторгнення, відому як план «Барбаросса», затверджену директивою Гітлера № 21. З цього часу всі сили і засоби потай висунулися на вихідні рубежі, звідки й мав розпочатися наступ о 3:00 годині (за Берліном) 22 червня 1941 року. Тобто ніхто вже не чекав додаткових команд до початку бойових дій, бо умовний сигнал і став тим самим початком. Тож війна Німеччини проти совка почалася саме 20 числа, хоча ще не пролунало жодного пострілу, але з цього моменту вона стала неминучою.

(Далі буде)