Уперше опубліковано: 22.06.2018
Авторка перекладу: Світлана
Від редакції (передмова 2018 року)
Частина 1 цієї статті публікується о 3:00 за Берлінським часом або о 4:00 за Київським 22 червня.
***
Сьогодні виповнюється чергова річниця початку німецько-совкової війни, яка стала визначною подією в рамках Другої cвітової війни. Багато в чому вона виявилася унікальною як за формою, так і за змістом, а кількісні показники війни на цьому фронті досі є безпрецедентними.
Головна формальна особливість цього епізоду війни полягає в тому, що совок розпочав війну у щільній та чіткій взаємодії з Німеччиною, діючи як союзна держава. І справді, перша ж військова операція Німеччини в Польщі відбулася за безпосередньої участі червоної армії, яка, хоч і пізніше, але приєдналася до польської кампанії на боці Німеччини. Не дивно, що подальший поділ поваленої Польщі відбувся без ексцесів та непорозумінь. Через те що Вермахт розпочав бойові дії раніше за червону армію на 17 днів, то його сили на деяких ділянках під час маневрування вийшли на території, які було закріплено за совком.
Подальші події підтверджують чітку домовленість між двома країнами, досягнуту на місяць раніше в москві, де було підписано документ, відомий як пакт Молотова – Ріббентропа. Німеччина урочисто і церемонно вивела свої війська з обумовлених територій, влаштовуючи перед цим спільні обіди офіцерів дружніх армій, обмін сувенірами та спільні військові паради. Жодних інших пояснень таким діям немає і не може бути в принципі. Вермахт залишав території, захоплені в бою, і віддавати їх комусь без бою можна лише за наявності попередньої домовленості.
Ба більше, саме в цей період лідери двох держав вітали один одного з днями народження та іншими святами і подіями, а через рік керівництво совка висловлювало своє захоплення вдалою кампанією Вермахту проти Франції. А ще через рік армії цих двох країн уже зійшлися у кривавому побоїщі, яке забрало десятки мільйонів людей.
Причому такий кульбіт здійснено з власної волі, без аналогій з тією ж Францією. Фактично Францію було розбито, вона капітулювала перед Німеччиною з усіма юридичними наслідками. За великим рахунком, Шарль де Голль став самозванцем, який сам наділив себе представницькими функціями від імені Франції. Інша річ, що союзникам було вигідно визнати його і нечисленне воїнство, що стало під його прапори, як справжній уряд республіки. Але ця казка в 1940 році мало кого могла спантеличити, бо авіація і флот французів саме влітку 1940 року вступили в неабиякі битви з флотом та авіацією Її Величності. Тобто Франція стала союзницею Німеччини після визнання власної поразки, чого не було з совком. Дзеркальна ситуація відбулася і наприкінці війни, коли в міру відступу німецьких військ у країнах Європи змінювалася влада і країна ставала на бік сили-переможця. Тобто всі ці країни змінювали свою військову орієнтацію після поразки та окупації відповідними військами. Ніхто, крім совка, не перевзувся на льоту у складі того ж самого уряду та перших осіб держави.
До речі, тут варто внести певну ясність у те, як сусідні країни залучалися до початку бойових дій Німеччини проти совка. Фінляндія чітко взаємодіяла з командуванням Вермахту й погоджувала підготовчі заходи перед початком операції «Барбаросса». На посилення фінських військ передбачалося спрямувати дві піхотні дивізії, але фактично прибула одна з невеликим доважком, і це при тому, що Гельсінкі наполягало на передачі йому в оперативне підпорядкування 5-го армійського корпусу. Фіни були прямо і безпосередньо мотивовані в участі саме на боці Німеччини Зимовою війною 1939–40 років, коли совок розв’язав загарбницьку війну, але йому мало що вдалося. Тому, з огляду на неминуче зіткнення цих двох сторін, у фінів навіть не могло виникати сумнівів, на чиєму боці брати участь у війні. Їм треба було повернути свою землю і створити буфер від злобного лапотника-сусіда. І тут важливо пам’ятати ще один важливий момент.
(Далі буде)