Отже, в ніч проти 22 червня 1941 року Німеччина повністю розгорнула свої війська вздовж кордону із совком. На відміну від казок сокового періоду, які показували якусь жахливу чисельність цих військ, начальник штабу сухопутних військ вказує на 141 з’єднання дивізійного складу. Ці викладки зразу відкидають медитації совкових пропагандистів, яких неодноразово підловлювали на брехні, і вони пускалися в розлогі міркування про війська СС, які давали свої незліченні цифри, та про якусь кількість військ союзників. Як було зазначено вище, 22 червня союзні війська не брали участі в бойових операціях (якщо не вважати союзниками війська анексованої Австрії), решта почали підключатися до активних бойових дій через тиждень, два тижні, місяць і так далі після початку битви.
Через те що начальникові штабу просто не потрібно було щось вигадувати про чисельність і склад своїх військ, то ми схильні довіряти саме його даним. Але приблизно таку саму картину дає і воєначальник рангом нижче. Ось що пише про цей момент командувач однієї з танкових груп Гайнц Гудеріан. Перш ніж перейти до чисельності німецьких військ, варто згадати, як він підійшов до цього моменту.
«14 червня Гітлер зібрав у Берліні всіх командувачів груп армій, армій і танкових груп, щоб обґрунтувати своє рішення про напад на Росію та вислухати доповіді про завершення підготовки».
Це вкрай важливе повідомлення, яке підтверджується безліччю джерел, у тому числі і записом у щоденнику Франца Гальдера – начальника Генштабу сухопутних військ. 14 червня він пише:
«Велика нарада у фюрера. Доповіді командувачів груп армій, армій і танкових груп про майбутні дії в операції «Барбаросса». Далі йде приблизно такий самий, як і в Гудеріана, опис подій, включаючи і політичну промову фюрера про необхідність війни з совком. Закінчує Гальдер опис цієї наради таким чином:
«Тривалі суперечки про ті труднощі, які виникнуть перед нашими командними інстанціями під час оточення росіян у районі Білостока… …При цьому було вирішено, що початок наступу переноситься з 3.30 на 3.00!»
Тобто за тиждень до початку бойових дій проводиться масштабна нарада, в якій обговорюються сили й засоби для проведення операції, а також вказується точна дата й час початку операції. Саме тому найвищі офіцери після наради відбувають у війська та діють згідно з планом, реалізація якого розпочала свій відлік від цього дня і далі – плюс кожен день, коли війська мають провести різні стадії підготовчих заходів. З цієї причини команда «Дортмунд» не вимагала жодних доповнень, вона просто підтверджувала все те, що обговорювалося 14 червня.
А тепер просто згадаймо про те, яку нісенітницю нам несли совкові «історики» про те, що Сталін не вірив одному агенту, потім – іншому, що називалися різні дати початку вторгнення і це ввело Сталіна в оману, а ще згадаймо ту матюкливу резолюцію, яку Сталін поставив на донесенні одного зі шпигунів.
Це – звичний метод зміщення уваги, який легко проковтнула совкова публіка. Нас привчили до того, що ми йшли за пропагандистами і занурювалися в особистості то Ріхарда Зорге, то ще когось і зрештою приходили до висновку, що однозначно вірити їм було навряд чи було можливо. Тобто ми поринули в якісь побічні деталі і не помітили головного: так розвідка не працює в принципі.
Як бачимо, за тиждень до початку бойових дій відбулася масштабна подія, яка не може залишитися непомітною для жодної розвідки, що знає собі ціну. Безпосередньо в нараді брали участь десятки найвищих офіцерів, які прибули туди не лише для того, щоб послухати промову фюрера й записати новий час початку операції, а й кожен із них доповідав про готовність свого з’єднання, армії чи групи армій до готовності.
Гайнц Гудеріан описує цю частину наради так:
«У середині дня, коли відбулися доповіді про готовність до бойових дій, мене запитали лише про одне: скільки мені потрібно днів, щоб досягти Мінська. Я відповів: «5–6 днів». Наш наступ почався 22 червня, а 27 червня я вже досяг Мінська, тоді як Гот, наступаючи з міста Сувалки, підійшовши до Мінська з півночі, захопив його вже 26 червня».
Зрозуміло, що тут Гудеріан трохи втратив скромність, але нам важливе інше. Доповідь про готовність військ готує не сам командувач, а його штаб. Причому не просто готує, а готує на певну дату, бо ситуація постійно змінюється. Це означає, що окрім згаданих вище воєначальників, про суть заходу ще до 14 червня знали їхні оперативні штабісти, ад’ютанти і навіть водії! Це вже сотня чи більше людей. Тобто москва обов’язково знала про те, що 14 червня фюрер збирає найважливішу нараду, і лягла кістьми для того, щоб добути інформацію про те, що там обговорювалося. Тобто не Зорге в Японії повідомляє про це чи хтось іще, а просто відпрацьовується конкретний захід і коло осіб, які у ньому взяли участь. Все! Ось тобі й достовірна інформація не про дату нападу, а про суть наради, на якій, зокрема, було названо точну дату.
Мало того, сам захід пройшов у дещо напруженому стилі, і майже ніхто з присутніх військових не перейнявся політичною промовою фюрера. Повертаю читача до цитати Гальдера про закінчення наради, яку він записав у щоденнику. Там обговорювалися можливі труднощі, з якими можуть стикнутися війська. Але в Гудеріана цей момент описано емоційніше:
«Присутні на нараді генерали мовчки вислухали промову Гітлера і через те що обговорення промови не передбачалося, мовчки, в серйозному роздумі розійшлися». За такого настрою військових витоки не просто могли бути, а однозначно були. Причому ці витоки йшли не про абстрактні дати, а про суть наради, і, отримавши таку інформацію, не повірити в неї може тільки дурень, яким Сталін, безумовно, не був.