Уперше опубліковано: 25.07.2021
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
На Кубі зараз пройшли найбільші за всю історію її похмурого «комунізму» протести, що охопили одразу кілька великих міст країни. Схоже на те, що до кубинців стало доходити, що великий шанс людям дається не кожне покоління. Наприклад, у 1959 році, коли до берега причалила балія з Фіделем Кастро та іншими конторськими товаришами, щоб влаштувати на острові революцію, достатньо було лише кількох селян із гарними мачете, щоб прорубати собі шлях у гідне майбутнє.
Що характерно, мачете ж були там майже у всіх, бо саме ними обробляють цукрову тростину та обрізають кінчики сигар. Тож був шанс використати ці мачете не зовсім за прямим призначенням, і хтозна, можливо, зараз Куба була б чимось середнім між Флоридою і Лас-Вегасом. Але комуністи вміють будувати щось середнє між Ж і Л. Причому де б вони не прийшли до влади, спочатку вони прокладають шлях у Ж, а потім годують усіх Л. Нічого іншого вони так і не спромоглися показати. Саме в такій послідовності.
Кажуть, що сукупність причин, які викликали протести, така, що надалі вони будуть тільки загострюватися, бо країна примудрилася повністю вбити індустрію, з якої жила, а нового так і не змогла нічого створити. Воно й зрозуміло, адже головний принцип комунізму не містить слова «створити», навпаки, там є слова: «Відняти, та й поділити». Але фокус у тому, що для того щоб щось відняти, його треба створити, і тут коло замикається. Створювати вони нічого не вміють і не хочуть, бо зайняті прокладанням шляху в Ж, а у вільний час – їдять Л і мажуть його на хліб, коли він є.
Проте «острів свободи» довгий час був взірцем для різного роду упоротого пролетаріату в Латинській Америці. Кубинці хвалилися своїми здобутками, але при цьому скромно мовчали про те, що загалом Куба є утриманкою совка, який її годує і поїть. Ну, а хто її поїть, той її й танцює. Це правило школи бальних танців Соломона Пляра ніхто не скасовував, а все стало на місце в той час, коли совок успішно дав дуба. Тоді на Кубі зрозуміли, що тепер вони змушені доїдати без солі, і без гірчиці.
Але приклад бородатих команданте ще не розвіявся, і в цю красу з розмаху вляпалася Венесуела з їхнім упоротим Уго Чавесом. На відміну від Куби, де, крім туризму, тютюну та цукрової тростини, зроду нічого не виробляли і не добували, Венесуела мала великі поклади корисних копалин: золота, нафти і кокаїну, які завжди актуальні на міжнародному ринку. Здавалося б, можна жити й не тужити, але Чавес вирішив влаштувати щось на кшталт комунізму і став відважно прокладати шлях у Ж. Дуже скоро жителі Венесуели стали мастити Л. Причому – не на хліб, який зник, а безпосередньо на язик.
Нашим любителям щось намащувати слід чітко розуміти, що як тільки вони кажуть: «Це на хліб не намастиш», – вони закликають на свою голову демона, який так намастить, що відрижка мучитиме десятиліттями. І підтвердженням цього є приклад Венесуели. Саме ця країна з найбільшими покладами нафти продемонструвала відомий постулат: «Якщо комуністи прийдуть у пустелю, скоро там не буде піску». Ось що про це пише російська преса.
«У столиці Венесуели – країни з найбільшими запасами нафти на планеті – знову почався гострий брак бензину… Влада запровадила нормування споживання пального після того, як виробництво на державних нафтопереробних заводах зупинилося, змушуючи автомобілістів страждати в багатоденних чергах, щоб поповнити баки. Дефіцит повернувся до Каракаса, змушуючи водіїв нишпорити вулицями у пошуках відкритих заправних станцій. У деяких районах черги розтягуються на цілі квартали».
І це йдеться про міста, а в сільській місцевості вже давно поставили на «зеро», і воно випадає постійно.
(Далі буде)