У прицілі – Болгарія (Частина 1)

Уперше опубліковано: 24.04.2021

Автор: anti-colorados

Авторка перекладу: Світлана

Ми обґрунтовано вважаємо, що на нашому ресурсі може з’явитися розгорнутий матеріал про те, як розвиваються події навколо розслідування серії диверсій, що відбулися на складах озброєнь, бо один із наших авторів перебуває там, і йому – карти в руки. Проте, спираючись на інформацію з інших східноєвропейських країн, ми спробуємо дати приблизний погляд на ці події.

Послідовність подій можна розглядати за двома напрямами, і перший із них стосується того, що і як відбувалося в Україні у 2014 році. В міру того як рф почала вторгнення на нашу територію, спочатку в Крим, а потім – і на Донбас, ЗСУ почали поспіхом збирати все те, що не встигли зруйнувати та розікрасти «міністри оборони», які орудували в Україні попередні два десятиліття, і насамперед – полковник Отолотій. Як відомо, він виявився «найпродуктивнішим» міністром, який продав найбільшу кількість зброї, техніки та боєприпасів за смішними (офіційно) цінами.

Тож коли почала розгортатися бійка і стало зрозуміло, що основою сил противника є кадрові військові рф, Антитерористична операція стала просто умовним найменуванням війни. А якщо так, то бойові підрозділи ЗСУ постали перед реальністю відсутності забезпечення найнеобхіднішими боєприпасами. Стріляти було з чого, але не було чим. Усе це було успішно розкрадено, і в кремлі це чудово знали, як знали й те, що без регулярного постачання українська армія просто виявиться беззбройною за кілька тижнів боїв.

У цей час уряд докладав неймовірних зусиль для налагодження постачання за рахунок імпорту боєприпасів, які підходили для наших систем озброєнь. Зрозуміло, що все це можна було отримати з країн колишнього Варшавського договору, де залишки старих боєприпасів зберігалися на складах і чекали своєї черги на утилізацію, бо ці країни вже давно увійшли в НАТО і посилено переводили свої збройні сили на стандарти Альянсу, в тому числі з боєприпасів.

Це було єдине джерело поповнення своїх запасів, бо власного виробництва ходових позицій у нас не було і для його запуску потрібен був час, якого не було, а боєприпаси були потрібні в режимі «тут і зараз». До речі, ті важкі втрати, яких ми зазнали в секторі «Д» та під Дебальцевим, зокрема, зумовлювалися гострим голодом боєприпасів. Якби їх було стільки, скільки належить, картина була б іншою. Нехай це не була б однозначно перемога, але того, що ми знаємо зараз, – точно не було б.

І ось одним із потужних каналів постачання стала Болгарія. У 2014 році вона, а точніше – певні бізнес-структури Болгарії, виступили у вигляді такого собі хабу, в якому акумулювалися боєприпаси, що закуповувалися в різних країнах Східної Європи для подальших постачань в Україну. Фактичні власники запасів були зацікавлені позбутися заліза, яке потрібно було довго і витратно утилізувати, а тут європейський покупець пропонував усе це вивезти самостійно, та ще й грошей був готовий заплатити. Таким чином, замість збитків виходив нехай і невеликий, але прибуток. Плюс до того, вдавалося чисто позбутися небезпечних запасів, які були просто не потрібні.

(Далі буде)