Автор: anti-colorados
Тут варто зауважити, що спочатку йшлося про постачання боєприпасів, які були на складах у самій Болгарії, але в міру розширення бойових дій виникла потреба скуповувати їх в інших країнах і через Болгарію постачати в Україну. Як неважко здогадатися, безпосередньо Україні майже ніхто не хотів постачати те, що було необхідно для потреб армії. Це було зумовлено позицією насамперед Німеччини, яка сама відмовилася допомагати навіть «нелеталкою», втім, як і Франції. Гучного «Ні», яке пролунало з Берліна і Парижа, багатьом було достатньо для того, щоб умити руки.
Лише дехто не став озиратися на Меркель – ті ж болгари й литовці, наприклад. Але це не означає, що ті країни, які не наважилися не послухатися «старшого брата», не хотіли постачати боєприпаси. Просто на той момент їм це було нелегко зробити. І можна не сумніватися, що коли болгарська компанія Еміліана Гебрева запропонувала скупити партії боєприпасів певної номенклатури, в Чехії чудово розуміли, для кого все це закуповується, але формально вони нічого Україні не продавали і джентльменської угоди з Меркель було дотримано. Що важливіше, такої ж угоди було дотримано і між Меркель та путіним, нехай і частково.
Але ж російський генштаб мав дані про запаси на наших військових складах, бо ці дані за згодою уряду Януковича російські військові фахівці отримали з першоджерела, навіть шпигуни не знадобилися. А за інтенсивністю боїв вони легко могли порахувати витрати боєприпасів і момент, коли вони мали закінчитися. Але вони не закінчилися, і це означає, що вони надходять ззовні.
І тут слід зробити невеликий відступ від теми, бо без нього ніяк. Отже, прізвище Гебрев відоме багатьом і, по суті, є синонімом казкової «чарівної палички», бо в найскладніший момент він став одним із тих каналів, які дали нам змогу вистояти. Так, він заробляв свої гроші, бо скуповував боєприпаси за копійки і продавав із гарною націнкою.
Але якщо кажуть «А», треба казати й «Б». Якщо Гебрев виступив у ролі продавця, то Порошенко – в ролі покупця. Без цього другого елемента канал постачання просто б не відбувся. Як він його організував – ніхто не знає й досі, а як заведено, він сам про це нічого не розповідає. А якби розповів, фільми про Джеймса Бонда здалися б дитячою казкою на ніч.
І ті, хто досі вважає, що їм особисто Порох справив потребу в суп, повинні замислитися про це. До речі, грошей уряд теж не мав на той момент. Нехай ці діячі із трьох разів відгадають, за чиї гроші це закуповувалося. Тільки за це Порох уже безумовно увійшов у новітню історію України, але там – довгий список, крім цього.
Тому всі, хто за звичкою накидає на нього, – йдуть у сад. А коли подробиці розкриються хоча б наполовину – не просто йдуть, а біжать бігом і не озираючись.
(Далі буде)