Потім, збираючись із думками, він відкашлявся, і всі нервово смикнулися до масок, але через те що імператор ніяк не зреагував, присутні одночасно відпрацювали команду «Відставити!».
– Ваша величносте, граф правильно все розповів, тільки трохи пропустив важливу деталь. Справа в тому, що нафти й газу справді – завалися, тільки подіти це – нікуди. Покупця немає. Тож і продавати ми не можемо.
– Гаразд, я так і думав, але чому тоді чернь так збудилася?
– Справа в тому, що ми завжди розповідали про те, скільки ми чого добули і скільки продали. Звідси й складалося враження у черні. А тепер ми не те що не можемо продавати більше, як планували, а навіть не можемо продавати стільки, скільки продавали.
– А скільки ми тепер продаємо?
– У тому-то й справа, що майже ніскільки. А якщо ми не продаємо, то дуже скоро ми не зможемо й добувати. І тоді ми не зможемо нічого надати черні як доказ того, що в нас є і нафта, і газ!
І тут знову підвівся граф Сечин.
– А якщо так, то чернь подумає, що нафти… ну, й газу – нема, а отже, нема й імперії.
Обидва доповідачі акуратно сіли.
– То що ж це виходить, капець? Час змотуватися?
– Нема куди змотуватися, ваша величносте, – не встаючи з місця, зауважив барон Патрушев-Каширський і Волгодонський.
– Карантин?
– Гірше. Гаага.
– То що ж робити? Давайте конструктивно. Мені самому вже місяць як сняться кошмари. Треба щось придумати.
– Які, кошмари, ваша величносте? Мені теж таке сниться, – обізвався воєвода.
– Та сниться мені Порошенко у формі СС «Галичина», в касці і з автоматом на шиї. Тягне мене за комір і підводить до осики, а потім – боляче штовхає мене ногою і каже дивну фразу: «Прошу пана до гіляки!», – і тут я щоразу прокидаюся весь мокрий. Від поту. Що означає ця фраза – не знаю, а питати ні в кого не хочу.
Тут піднялася єдина жінка з усіх присутніх – графиня Матвієнко де Полстакана Червонотруська і сказала.
– У мене далекі родичі звідти, і я трохи розумію ту мову. Він вас назвав паном, а отже – висловив повагу. Тож не варто лякатися і засмучуватися, а уві сні – зробіть те, що він пропонує.
– Дякую, графине, але робити що будемо?
– Графе Грефе, що скажете? Як нам вийти з цієї ситуації? Адже ми не можемо когось змусити купувати наші нафту та газ…
– А шкода! – обізвався воєвода.
– Шкода, звісно, але нам не шкодувати треба, а вирішувати. Кажіть, графе.
– Думаю, нам треба вирити величезні підземні сховища для нафти й газу і закачувати все це поки що туди.
– Хвилинку, графе! – вклинився князь Ямальський. – Закачувати ми, звісно, можемо, але кому ми це станемо продавати?
– А покупцем виступатимуть наші підприємства, зареєстровані за кордоном. Вони все купуватимуть, а ми зможемо давати гарні звіти. Чернь і не помітить нічого.
– Свіжо! В цьому щось є!
Імператор відкинувся на троні, запускаючи в голові багатоходівку. Близьке коло знало, що коли імператор починав голосно шльопати своїми вухами по лисині, це означало, що ось зараз він вигадує чергову багатоходівку.
– А де ж вони стільки грошей візьмуть? – спитав воєвода.
– Ми їм дамо.
– А ми звідки візьмемо?
– Від продажу нафти!
– І газу! – уточнив князь.
– І газу, – повторив за ним граф Греф. – Зверніть увагу, всі показники будуть у нормі, а крім того, сам продукт залишиться у нас, і ми його зможемо продати вдруге!
Публіка явно пожвавішала і почала усміхатися. Присутні стали тиснути один одному руки і плескати по плечу. Імператор теж прийшов у норму і голосом повелителя наказав:
– Запишіть. Указ! Цим повеліваю почати риття підземних…
Ось так визнаний геній комбінацій та багатоходівок знайшов черговий видатний хід, який махом вирішував кризу. Шкода, що нарада була таємною. Якби була можливість це оприлюднити, Нобелівка імператору просто впала б у руки. Але не можна – таємно!