Згубне місце (Частина 1)

Уперше опубліковано: 14.02.2019

Авторка перекладу: Світлана

У далекій юності мені довелося жити в такому глухому кутку імперії, що це навіть важко пояснити тим, кого не заносило в такі місця не у відрядження, а саме жити. Можна було вийти на околицю населеного пункту і рухатися в довільному напрямку двісті, п’ятсот, тисячу або кілька тисяч кілометрів, не зустрівши по дорозі жодної людини, а більшу частину її ступати поверхнею землі, куди до цього нога людини ступала сто чи тисячу років тому або не ступала взагалі.

Здавалося б, куди ще глухішим може бути місце? Але, виявляється, воно існувало, і не в єдиному екземплярі. У тих місцях проживав нечисленний місцевий народ, який уникав контактів із приїжджими (нами), і якщо такі траплялися, то майже виключно з мисливцями, що заходили в найдальшу далечінь. Ось у цих людей зав’язувалися якісь стосунки з місцевими, і ті іноді розповідали дивні історії, які важко піддаються розумінню. Можливо, ми якось повернемося до цієї теми, а зараз зазначимо лише те, що ці місцеві жителі розповідали про «згубні місця», куди не заходить звір і самі вони теж обходять подібні землі десятою дорогою. Саме це мені довелося чути в кількох варіаціях від мисливців, і всі вони намагалися пояснити, чому саме ті місця вважаються згубними.

Найпростіше пояснення, яке вони давали, було пов’язано з великим зараженням тієї території енцефалітними кліщами. Але, уважно слухаючи оповідачів, мимоволі ловив себе на думці про те, що вони розповідають якусь чергову версію, щоб культурно закрити тему. З іншого боку, кліщ – паразит, і йому потрібно харчуватися кров’ю теплокровної тварини. Якщо ж вона туди не заходить, то як цей кліщ там виживає і розмножується до неймовірних кількостей? Але інша частина розповіді зазвичай не викликала жодних сумнівів та підозр у штучності, а тому доводилося робити висновок про те, що такі місця є насправді, але що зумовило їхню таку негативну властивість – інше питання. Просто є таке, і все тут.

Поступово з якихось дрібних підозр і за дуже довгий проміжок часу я став помічати аналогії між тими розповідями, почутими ще в юності, і тим, що являла собою вся країна, в якій довелося жити і яку зараз можу називати не інакше як совком.

Нещодавно довелося почути чергове інтерв’ю «не такого русского», який ненароком зауважив, що він мало не з дитинства був в опозиції та розумів усе лицемірство совка. Можливо, в нього так і було. Цілком імовірно, що в когось спрацьовувало щось на зразок генетичної пам’яті, хтось був «опозиціонером по крові», але нічим таким я похвалитися не можу, і перші сумніви у прозорості системи виникли в пізньому шкільному віці, коли почалася афганська епопея.

Так склалося, що батьки досить щільно спілкувалися з місцевим військкомом і мали певне уявлення про істинний вигляд цієї війни. Це дуже відрізнялося від того, що мовила офіційна преса, а коли я натрапив на «Голос Америки» та інші «голоси» по радіо, то картина ще більше трансформувалася і вперше виникло запитання про те, що якщо пропаганда може вивернути навиворіт тему афганської війни, то що вона ще зробила з усім іншим?

Що далі, то цих запитань ставало більше, але свідомість людини так влаштована, що вона не терпить порожнечі. Тому викинути старі совкові теорії, як непотрібний мотлох, і нічого не покласти натомість – не виходило. В результаті перед армією виникла власна теорія про те, що з країною – все гаразд, просто нинішня конкретна влада припускається непробачних помилок. Армія ж змінила все, і тоді почали проявлятися контури іншої реальності. Просто місцеві жителі не забули того, що було до приходу совка, і розповідали речі, прямо протилежні совковим догмам. Тоді-то і став валитися совок, хоча вибудувати на заміну ще нічого не виходило.

Але до цього часу хватка більшовиків послабшала, і вперше у відносно вільному доступі з’явилася література, за яку на десять років раніше можна було б отримати чималий строк. Тоді ж до рук потрапила книжка Віктора Суворова «Криголам», після якої все почало ставати на місце, хоча й не всі висновки Суворова вклалися в канву логіки. Проте було отримано інструмент, який відімкнув заборонені двері, і звідти ринув потік альтернативної історії та зовсім іншої інформації.

Перше, що стало зрозуміло, – що остання велика подія власної історії виявилася перекрученою і перелицьованою до стадії повної невідповідності реальним подіям. Мало того, навіть її назва – «Велика вітчизняна війна» – виявилася фальшивою, і чим глибше довелося занурюватися в історію, тим зрозумілішою ставала глибина цієї кролячої нірки. Фальшива «революція», фальшива «вітчизняна війна 1812 року», фальшива «Бородінська битва», фальшива «росія», фальшива «Куликовська битва» – все наскрізь фальшиве. Просто нічого з того, що в совку вливали у вуха й мозок, не відповідало дійсності. Нас годували суцільною брехнею.

(Далі буде)