Ключ із назвою «Україна» (Частина 3)

Очевидно, що сам рух проти течії – хибний за своїм визначенням, але чим жорстокіше Париж бився за контроль над колоніями і чим більше лилося крові в цих битвах, тим важчими були поразки і тим гіршим було ставлення місцевих жителів до Франції. Це при тому, що місцеві еліти здобували освіту у Франції й загалом увібрали багато чого з французької культури, а цілі країни мали французьку мову як засіб міжнаціонального спілкування, – все одно довіру або хоча б рівне ставлення було втрачено.

Ну, а сама Франція, хоч і важко, але все ж таки змирилася з провалом своєї неоколоніальної політики. Коли закінчилися бої, довелося перевести відносини у прагматичне русло, і загалом усе було більш-менш стабільно доти, доки природними ресурсами цих африканських країн не зацікавилися інші гравці. І тут, коли на місцях виникла реальна альтернатива з боку того ж Китаю, а потім – і курника, позиції Франції виявилися не такими вже й міцними, щоб втримати ситуацію під контролем.

А ця ситуація стала для Франції вже не такою однозначною, як це було раніше, бо за низкою природних ресурсів, у тому числі урану, Франція стала жорстко залежною від постачання сировини з колишніх колоній. А з урахуванням того що понад 80% енергетики Франції базується на ядерній генерації, можна лише уявити рівень проблем, з якими стикнувся Париж на цих територіях. Жарини старих образ ще тліли, і якщо їх правильно роздмухати, то помилки, які було допущено раніше, миттю дали вкрай негативний результат.

Лапті на цьому різко зіграли проти Франції тому, що Китай не ліз у ті регіони, які були традиційною сферою впливу Франції, щоб не втратити більше. Зате все інше він підім’яв досить швидко й чіпко. Більшість Африки сіла на голку кредитів з Китаю і на корупційні вливання, якими Пекін тримає місцеві еліти. І зрозуміло, що лапті не полізуть на підконтрольні Китаю територію. Саме тому вони почали вибивати з Африки французів.

При цьому вони демонструють добре відпрацьовану тактику гібридної війни, а саме – засилають у країну своїх людей, які знаходять тих, хто погодиться на роль «повстанців», накачують їх зброєю та грошима, а в потрібний момент надсилають своїх військових, щоб ті здійснили переворот. А далі – відкрито шлють зброю та війська для допомоги «братерському народу». Так це працює в тому випадку, коли не вдається скупити уряд на корені. Але, судячи з усього, саме такий метод працює не дуже добре, бо, дивлячись на те, що роблять китайці, французи вже відпрацювали свої методи протидії.

Але коли йдеться про переворот і маріонетку, якою керує кремль, ці методи не спрацюють, і потрібен лише військовий інструмент. Французи мають свої бази в Африці й загалом могли б наростити чисельність військ і… А ось тут виникає проблема, про яку докладно написано вище. Дуже швидко це буде сприйнято як чергову хвилю неоколоніалізму, і нові дріжджі впадуть на стару закваску. Тобто французам категорично не можна вступати у військове протистояння, бо за ними піде невелика частина населення, а решта перейде в режим партизанської війни, і кінця-краю цьому не буде.

У такому разі найкращою була б третя сторона, яку місцеве населення взагалі ніяк не асоціюватиме з колоніалізмом. Але така сторона повинна вміти вести сучасні бойові дії, з одного боку, а з іншого – де-факто вона виступатиме не просто проти інтересів росії, а й проти її військових підрозділів. А саме ця перспектива зупинить практично будь-яку силу, яка б теоретично погодилася на роль «третьої сторони», або ключа, за допомогою якого Франція могла б відімкнути цей замок.

І виходить, що Україна просто ідеально підходить на цю роль. Мало того, українські військові своїм професіоналізмом і природною відсутністю расизму, безумовно, здатні згуртувати в тому ж Малі будь-які угруповання, які навіть не дуже довіряють одне одному. Місцеві жителі розуміють мотивацію наших військових, які приїхали знищувати ворога, що напав на їхню землю за тисячі кілометрів звідси, і нічого більше. А таке поважають усі, незважаючи на віросповідання, колір шкіри чи мову.

Тож ці «Хаммери» та «Міражі» ми отримуємо не просто так. Наші фахівці, яких ми знаємо під колективним ім’ям «туареги», вибивають усе це ось таким, найбільш безпосереднім чином, і ми вдячні цим невідомим туарегам і розуміємо, чого варті їхні зусилля. Якось так.