Фокус тут у тому, що прямий погляд на події може не дати уявлення про ту роль, яку Україна вже почала відігравати у протистоянні не лише з курником на фронті, а й у всьому світі – з його союзниками. Те, що наші військові вже взяли участь у перехопленні дронів на Близькому Сході, вже добре відомо. Як мінімум уряди двох країн регіону попросили та отримали від України термінову військову допомогу саме щодо перехоплення дронів.
І як би Додік не намагався облити помиями Україну, навіть його військові переступили через гольфіста і попросили підстрахувати їх на авіабазі «Принц Султан» у Саудівській Аравії. Саме там ВПС США втратили як мінімум один літак ДРЛВ та один повітряний танкер. Там було пошкоджено низку інших літаків, але інформації про те, чи вдалося їх відновити, немає.
Просто уявімо цю ситуацію, якби прутін не напав на Україну, а тепер це стало реальністю. Але повернімося до того, що і чому нині робить Франція для України. Для цього треба зробити невеликий екскурс в історію і пригадати про те, що перед початком Другої світової війни Франція мала великі колонії у Північній та Центральній Африці. Війна і капітуляція Франції підвісили колоніальний статус Франції у повітрі, а далі – пішов ланцюг сумнівних рішень, які суттєво зіпсували її репутацію в Африці.
Історія показує, що капітуляція Франції у війні з Німеччиною була ганебною подвійно. Практично вся армія і флот дали себе роззброїти, і французька зброя, боєприпаси, амуніція й техніка пішли у трофеї Рейху, а промисловість – працювала на Німеччину. За дужками залишилися військові підрозділи та флот у колоніях. Більшість цих активів намагалися дотримуватися нейтралітету, проте французький флот вступив у військове протистояння з британським флотом і зазнав поразки. А згодом, коли союзники у 1942 році відкрили другий фронт із висадкою десанту в Марокко, залишки французьких військ вступили в бій і з ними.
Але для нас важливе те, що невелике військо Шарля де Голля практично повністю складалося з підрозділів колоніальних військ, а в них переважну частину особового складу сформували місцеві військовослужбовці – алжирці, марокканці та представники колоній Центральної Африки. Саме вони, а не корінні французи, і становили кістяк армії де Голля. Але до кінця війни все це постаралися знецінити та викреслити з історії.
От тільки ті, хто воював, розраховували на деколонізацію на знак подяки за те, що у важкий момент саме на плечі місцевих мешканців лягла основна частина відкритого збройного протистояння окупанту. Тим більше що відразу після війни Велика Британія розпочала масштабний демонтаж своєї імперії, залишаючи колишнім колоніям свободу вибору подальшої долі. Так, відбувалося це не завжди гладко, і деякі хибні рішення досі загрожують прикордонними конфліктами, але це – деталі. Добровільна відмова від колоній – справа не дуже звична, і тому вільні чи мимовільні помилки були неминучими.
І ось на цьому тлі Франція демонструвала прямо протилежний рух. Вона не лише намагалася відновити свій колоніальний статус, а й зміцнити його силоміць. Достатньо згадати про те, що це призвело до натуральної бійні в Алжирі, наслідки якої не вщухли й досі. Ну, а та сама війна у В’єтнамі, яку вели США, насправді почалася раніше, і початкову її фазу вела Франція в рамках того самого неоколоніалізму.
(Далі буде)