Забута річниця (Частина 2)

І тут треба зробити невеликий відступ, без якого навряд чи буде зрозуміла логіка подій. Залісся, московія, імперія, совок і рф мають одну важливу родову ознаку, яка не змінюється зі зміною суспільно-політичних формацій. Ця історична сутність усю свою історію жила «за поняттями» і з презирством ставилася до писаних правил та договорів. Ними завжди керував деспот, який і був втіленням закону та правил. Сам деспот сповідував головне правило: «Пацан сказав – пацан зробив, не зробив – знову сказав». А холуї увібрали з молоком матері інше правило: «Дура лекс, сед лекс» – закон суворий, але закон. Через те що законом був деспот, то будь-яка його суворість приймалася належним чином. З цієї причини чи садив Іван Грозний своїх підданих на кілок, чи здирав з них живцем шкіру, чи надував, як жабу, ковальськими міхами своїх підданих Петро І – все сприймалося, як «божа роса».

Але таке ставлення до своїх холуїв та покірливе прийняття будь-яких «вивихів» деспота рано чи пізно генерує приблизно таку ж поведінку і назовні. Це було відомо давно, хоча формалізував такий стан речей Отто фон Бісмарк у своєму знаменитому вислові: «Будь-який договір з росією не вартий паперу, на якому його написано». Тобто головною рисою характеру населення цієї країни є правовий нігілізм та миттєва відмова від своїх зобов’язань, щойно вони стають обтяжливими. Кому, як не Україні, знати про цю чудову рису сусіда. Але не лише ми це знаємо. Японці й зараз можуть розповісти про цінність паперу, на якому написано пакт «Про нейтралітет» від 13 квітня 1941 року, або фіни могли б розповісти про папірець, підписаний Леніним 31 грудня 1917 року, з назвою «Декрет про державну незалежність Фінляндії». І вірнопідданські розписки, які давав цар Петро Кримському ханові, – з тієї самої опери.

Росіянам було б вкрай корисно дізнатися про те, що Дмитро Донський, якого вони так люблять, насправді не влаштовував «січі» з Ордою на «Куликовому полі». Найсмішніше навіть не в тому, що вся історія із засадним полком і спаленими мостами за спиною, битва Пересвєта з Челубеєм і знамениті слова політрука Клочкова «Велика росія, а відступати нікуди, позаду москва» – вигадані від початку до кінця.

Насправді Дмитро був дрібним «кидалою», який вирішив змахлювати з виплатою данини хазяїнові, тоді ще – Орді, і до нього в гості поїхала бригада братків для того, щоб вибити борг і вправити мізки, а якщо не вийде – то вибити їх назовні. Дмитро ж сміливо сховався в глибині залісся, на далеких болотах, і звідти писав браткам «маляви» про те, що він усе усвідомив і більше навіть не подумає «кришити батон» на серйозну братву.

Уся ця маячня про те, що ординці хотіли попрати основи православ’я, – вологі фантазії російських «істориків». Орді було глибоко начхати на будь-яку релігію, і їй (релігії) давали можливість робити все, що заманеться. Просто була спроба відловити боржника і познайомити його з праскою. Але потім вигадали гарну історію про розгром Орди та 200 тисяч трупів її воїнів. Ніхто не знав, що через століття з’являться інструменти дослідження, які легко виявляють сліди подібних заходів навіть категорично меншого масштабу. Словом, росіяни вирішили сховати ганьбу якнайглибше, а тому вигадали епічну битву, але при цьому проґавили важливий момент. Якщо битва справді відбулася у 1380 році і Дмитро розбив ординців, то з якого переляку він сам і його спадкоємці ще 220 років платили данину Орді, а потім і її правонаступнику – кримському ханові?

Це показує, як саме росіяни затирають ганебні історичні факти. Так от, приблизно в ці квітневі дні 1571 року невелика штурмова група кримського хана Давлет Герея вирушила на московію все з того ж приводу: царик московський – Ваня 4-й – загрався з даниною і вирішив не виконувати взяті на себе зобов’язання. Бригада була кінною та дуже мобільною. У середині травня вони вже прибули до московського військового округу і відкрито рухалися до самої москви. Це мало внести ясність у ситуацію і дати шанс московським хлопцям одуматися і вчинити так, як годиться: або силою довести своє право не платити данину, або вибачитися, виплатити належну данину і надбавку «за клопіт». 

Але бійки не сталося. «Грозний» Ваня посилено псував повітря, а разом із ним це робили бояри та опричники. Коли воїни кримського хана вступили в москву, концентрація сірководню була настільки високою, що кинута сигарета «Мальборо» призвела до грандіозної пожежі. Тож данину вони таки набрали вже самі, поки Ваня та його шобла ховалися, плюнули на обгорілі залишки міста і поїхали додому.

Але річницю цієї події в москві не відзначатимуть і навіть згадувати не будуть, натомість люта ненависть, яку московити завжди відчувають до кримських татар, підтверджує підозру про те, що вони все чудово пам’ятають.