Уперше опубліковано: 25.04.2018
Авторка перекладу: Світлана
У своєму нещодавньому виступі президент України Порошенко дорікнув київським князям за те, що вони необачно примудрилися заснувати селище міського типу москва в заліссі. Загалом докоряти вже давно мертвим князям – марно, бо що зроблено, те зроблено. Залісся відбулося як піратська держава, і ми тепер маємо проблеми з викиданням її залишків із нашої території.
Що характерно, нинішнє Залісся глибоко поринуло в минуле і, власне, ним живе. 9 травня в центрі москви відбудеться чергове шоу понурих клоунів, які пишатимуться тим, як вони захопили Берлін. Проте всі ці клоуни обійдуть увагою величезну кількість фактів, які їм дуже незручні. Наприклад, там уже зменшили роль коаліції просто до ефекту присутності, мовляв, самі совки і перемогли Німеччину, а дід вова взагалі розповідає, що перемогли росіяни, а решта народів совка – просто примазалися до цієї перемоги.
Звісно, ніхто не розповість бидлу про те, що героїчному совку просто не було б із чого і чим стріляти по ворогові, якби не було відновлено військову промисловість за прямої та безпосередньої участі США. Гарматне м’ясо було своє, а от годувати, одягати та озброювати його совок банально не міг, бо гігантські запаси всього військового майна було підтягнуто до західного кордону, і вони там або згоріли, або стали трофеями Вермахту. Кувати нову зброю, майно і виробляти продовольство – не було чим.
Такого ніхто в московії розповідати не стане. До речі, там не розповідатимуть і того, що війська союзників могли легко увійти в Берлін ще перед червоноармійцями. Просто було прийнято рішення не штурмувати добре укріплене місто ціною величезних втрат. Совок рвався це зробити самостійно, і союзники просто стояли й дивилися, що робитимуть більшовики, а вони діяли у стилі Жукова – укладали сотні тисяч бійців просто в режимі «соціалістичного змагання» між Жуковим та Конєвим.
Проте залісся дуже любить барвисто розповідати чи навіть імітувати подібні битви або просто деякі військові досягнення. При цьому їхню пам’ять накручено на фігури Жукова, Кутузова, Суворова, Петра 1, Івана 4 (Грозного) або Олександра Невського. Про Жукова немає потреби писати докладно, бо саме на його плечах лежить провина за розгром червоної армії у червні-липні 1941 року. Те саме можна сказати і про Кутузова, який став зразковим воєначальником, що не виграв у свого генерального опонента – Наполеона – жодної битви. Те ж саме можна сказати і про Суворова, який ще міг себе проявити у придушенні селянських бунтів чи успішному розгромі віддалених турецьких гарнізонів, але не зумів проявити свій «талант» проти ще юного Наполеона, яким старий Олександр Васильович люто захоплювався. Вислів про «чудо-богатирів», який відносять до його авторства, було написано саме про військо Наполеона.
Про Петра І теж треба згадувати не тільки в плані війни зі шведами, а й щодо того, як він старанно виписував звіти кримському хану про те, який він молодець, бо посилає своєму господареві обумовлену данину в строк і в повному обсязі. Нікому це не цікаве, як не цікаве й те, яким чином так сталося, що цар Петро платив данину ханові аж до 1700 року. Тобто росіянам не цікаво, що саме до цього року московія («росії» не було ще 21 рік) була васалом або колонією Кримського ханства. На цьому моменті слід зупинитися докладніше, бо про Олександра Невського (як і про Діму «Донського»), ми писали багато разів і наводили дані про ті безглузді казки, які в рф вважають подвигами «героїв».
Отже, якщо росіяни так бадьоро і так довго святкують 9 травня, то їм слід знати про те, що у травні місяці вони можуть зробити собі ще одне свято – день спалення москви. Причому Наполеон тут ні до чого двічі. По-перше, він її не палив у принципі, бо ввійшов у москву, яка вже горіла, підпалена князем Растопчиним – військовим губернатором москви та великим прихильником «старих часів». Путіну цей персонаж сподобався б категорично. А по-друге, ми маємо на увазі інший випадок, задовго до Наполеона, але він якраз припадає на час правління іншого історичного ідола залісся – Івана Грозного.
Справа в тому, що товариш Карамзін та його німецькі попередники, виписані Петром І для написання нової історії новоствореної «росії», описують царя Івана як самовладного самодура, який занапастив чимало народу за «просто так». Насправді його функціонал не сильно відрізнявся від функціоналу Олександра Невського. По суті, московія була придатком Кримського ханства, виплачувала йому данину і демонструвала те, що сформулював Остап Ібрагімович Бендер-Бей: «Всемилостивейше соблаговолить соизволите», – тобто покірливість і слухняність. Сам Іван «Грозний» зустрічав ханських послів у лахмітті, з опущеною головою і з батогом у руках, щоб посли могли його відшмагати в разі незадоволення поведінкою царика.
(Далі буде)