І ось Єльцин сприйняв цей розгром як особисту образу і зібрав радбез. Усі присутні були за введення військ, зокрема й міністр оборони Грачов. Там-то він і сказав про дві години і полк десантників. А коли його запитали, скільки йому потрібно часу на підготовку операції, він відповів «Три дні». Очевидці кажуть, що, почувши такі слова, прем’єр-міністр Черномирдін тоді відповів йому: «Павле Сергійовичу, ти хоч десять днів візьми!»
А через рік, а не дві заявлені години, той самий Грачов розповідав про те, що «вісімнадцятирічні юнаки помирають у бою з усмішкою». Проте він не уточнив того, чому вони посміхаються, коли помирають. Щоправда, на той час уже були портативні відеокамери, за допомогою яких знімали документальні кадри цих подій. Мені особисто довелося переглянути багато годин такої хроніки і, зокрема, моментів, де російські військові вмирали. Так от, ніхто з них не усміхався.
Здавалося б, та дикість залишилася далеко позаду, але ось Лука розповідає про чотири дні для захоплення України. Але це ще не все. Мабуть, для нього число «4» має сакральний зміст, і його несе вже далі. Ось його пряма мова: «Поки вони розгорнуть свої війська, ми вже через три-чотири дні будемо стояти біля Ла-Маншу». Щоправда, він тут не уточнив, хто такі «ми», – мабуть він, і його вуса, але мсьє Макрону треба було б почути ці промови, перш ніж розповідати про «шанобливе ставлення до москви». Адже Ла-Манш – це в його компетенції?
Звісно, можна все списати на те, що Лука за своїм звичаєм обжерся бульби і надихався гноєм у корівнику, але торік у вересні він обіцяв перекрити газ Європі, і що з цього вийшло? Взагалі-то сам він може перекрити лише воду у своєму зливному бачку, але це якраз той випадок, коли кажуть: «Що у хитрого на умі, то у дурня – на язиці». А вуса під великою лисиною якраз і вказують на друге.
Так сталося, що на постсовковому просторі де – на постійній основі, а де – хвилеподібно публіка любить собі обирати в керівники добірних і найбільш тупоголових виродків. Тут вже що є, то є, але в цьому випадку це якийсь спецвідлов. Уже понад чверть століття лисина Луки сяє над Білоруссю, і за цей час він сам цілком міг вивчити німецьку, і якщо вже він скасував білоруську мову у себе в країні, то краще б запровадив як державну – саме мову, якою розмовляв фюрер. Тоді він міг би просто зачитувати його промови перед публікою і хоча б у цьому сенсі виглядав органічно. А так – жалюгідна подоба.
Словом, зараз ми спостерігаємо двох персонажів, один із яких є напівфюрером, а другий – недофюрером, які поки що не знайшли логічної та твердої відповіді на свої публічні вправи з фюрерознавства. Причому в цій ситуації вже зрозуміло, що чим швидшою і твердішою буде ця відповідь, тим меншою ціною вдасться закрити цей недолугий балаган. Всі ті, хто не хоче цього зрозуміти, повинні згадати містера Чемберлена і мсьє Деладьє, які думали, що поступками і шанобливим ставленням до вусів вихідного персонажа вони куплять собі мир, спокій і схвалення свого населення.
В результаті вони покрили ганьбою свої імена, а свої країни – залили кров’ю і завалили трупами. Щоправда, одній із країн вдалося отримати Глорію, а другій – тупо її вкрасти. Проте любителі вусів там якщо не прокляті, то стали ганьбою. Тільки про це вже почали забувати, а шкода.