Усе це до того, що «руки системи» мали власну назву, а саме — НКВС, і Сталін саме цими руками знищував населення власної країни. І тут постає важливе питання про те, чому після смерті Менжинського, який офіційно помер своєю смертю від серцевої недостатності, змінилося ще два наркоми НКВС і врешті-решт відомство очолив Берія? Насправді, цього питання наче й не було, оскільки відповіді вже надавалися неодноразово.

У цьому випадку Менжинського залишимо осторонь, оскільки щодо нього не було ні суду, ні смертного вироку, і він помер нібито своєю смертю, як і його попередник — Дзержинський. Розглянемо тих трьох діячів, які були після нього — Ягоду, Єжова та Берію. Усі ці три персонажі закінчили погано, а саме — з кульовим отвором у потилиці, отриманим у підвалі чи бункері. До речі, товариш прутін теж любить ховатися під землею — а може, він так чинить, щоб коли прийде час, два рази не вставати? Але продовжимо.

По суті, як би не називався каральний орган — ВЧК, ОГПУ, НКВС чи МГБ — набір функцій та інструментів у нього був приблизно однаковим. Фактично, це було отруйне жало самого Сталіна, і він ним жалив так, що якби вдалося зібрати всі трупи жертв, забезпечених його режимом, то, мабуть, гора вийшла б куди вищою за Ельбрус чи Казбек. Але ось що тут важливо: кожен із керівників цього органу точно знав, куди він іде і навіщо, а головне — що він займатиметься знищенням населення. Називати це можна як завгодно — боротьбою зі шкідниками, шпигунами, змовниками чи чимось ще, але на суть їхньої роботи це не впливало.

Наприклад, заморивши близько 2 мільйонів українців голодом, ці діячі не боролися з жодною із зазначених вище «загроз» і навіть не збиралися встановлювати їхню провину бодай у чомусь. Проте саме ця структура виконувала подібні речі, як потім вона виконувала вбивчі депортації кримських татар, чеченців чи інгушів. Кожен із наркомів НКВС чітко собі уявляв, що саме він робитиме, і, власне, робив.

Але фокус у тому, що діяли вони не у «сферичному вакуумі», а всередині системи, яка забезпечувала комісаріат замовленнями, отримувала звідти звіти, давала санкції тощо. А при формуванні ГУЛАГу і зовсім зникла межа між промисловістю та зонами. Велика частина великих будівництв взагалі здійснювалася руками зеків, а отже — системою НКВС. Але зауважимо: коли тим же Єжову та Ягоді висувалися звинувачення в навмисному знищенні особливо цінних товаришів, за дужками залишилися прокурори та судді, які запитували смертні вироки та затверджували їх. Хоча це були ланки одного ланцюга. Ті звинувачення, які призвели до розстрілу цих діячів, цілком можна було висувати всім тим, чиї підписи стояли під розстрільними та іншими документами. А там було багато підписів. Окрім звичайних прокурорів та суддів, наприклад, були підписи Жданова, Калініна, Маленкова, Хрущова та інших діячів, які пережили наркомів НКВС і зрештою померли у своїх ліжках.

Тобто, звинувачення були стандартними, і тут уже поставало питання про те, що комусь їх висунули, а комусь — ні. Аналог — з нинішньою ВР, наприклад. Теоретично, там можна притягати за корупцію практично весь склад Ради, оскільки більша частина депутатів навіть не приховує того, що вони живуть набагато шикарніше, ніж це дозволяють офіційні доходи, при прямій забороні мати якісь інші, комерційні прибутки. Але купа органів, які нібито просто зобов’язані тягнути їх за вуха до суду, нічого не бачать або не хочуть бачити. Те саме працювало і тоді.

Далі буде…

Один коментар до “Особливості диктатури (Частина 3)”
  1. “Наприклад, заморивши близько 2 мільйонів українців голодом,”-це коли?! Якщо 1921р., то тоді було 1,5млн.чол., якщо 1933р., то тоді було набагато більше (4-10млн.чол.).

Коментарі закриті.