Геополітика і солдатський борщ (Частина 3)

«Росія не конкурент у прогресі й тому прагне всіх втоптати в багно, з якого сама не може вибратися» (anti-colorados)

Зрозуміло, що решта притомного світу виглядає дещо інакше, якщо його розглядати не між струнами балалайки або не через міхи гармошки. Але для цього потрібно мати бажання і хоча б залишки власного мислення.

3. ВІДМІННОСТІ

З усього, сказаного вище, випливають фундаментальні відмінності. Совку, досовковій та постсовкової росії завжди було начхати на окремого громадянина. Його інтереси просто ніколи не враховувалися. Влада розглядала його як бидло і ставилася, як до бидла. З цієї причини всі стандартні ситуації відігравалися зовсім інакше, ніж на Заході. Відкриття, винаходи чи будь-які новації, отримані ззовні або самотужки, ніколи не заточувалися під кінцевого споживача. Все нове розглядалося тільки з одного погляду: як цим можна вбивати швидше та більше. Недарма в совку існувала приказка: «Що б не починали робити, все одно вийде АК». До кінцевого споживача доходять технології все з того ж Заходу, але вже з відставанням у часі.

Але ось що цікаво: пастухи баранів, які виступають за споконвічність, самі бажають жити в тих умовах, які створив собі саме Захід. Абсолютно все політичне керівництво рф і розбагатілі чиновники та ділки давно скупили собі житло саме у Великій Британії, Штатах та інших країнах НАТО – осередку всього можливого зла. Поки самі вони успішно пиляють бабло на батьківщині, сім’ї, коханок та челядь давно вивезли з лепрозорію, де ті успішно забувають російську мову через її повну непотрібність. Що характерно, залишаючись у росії, такі діячі намагаються створити собі певні острівці Заходу, в яких і живуть.

Узяти того ж таки путіна. Він повністю ізольований від своєї споконвічної батьківщини. Він живе у своїх палацах і бункерах, напханих найкращими предметами, виробленими провідними компаніями Заходу. Його переміщення між бункерами відбувається в техніці, або повністю створеній на Заході, або яка є елементом комфорту та безпеки в будь-якому об’єкті, де він перебуває. Достатньо подивитися на його «Мерседес Пульман», який рухається абсолютно порожньою вулицею, щоб зрозуміти: він не бажає стикатися з реальністю країни, яку він створив.

Те ж саме – і особи, наближені до імператора. Всі вони живуть за шестиметровими парканами особистих маєтків. Маєтки, у свою чергу, вже стоять на територіях, що охороняються. За межі цих територій вони виїжджають на своїх броньованих «Мерседесах» або «Роллс Ройсах», після чого потрапляють до офісів, напханих усім західним. Триваліші вояжі здійснюються на «Лір Джетах» чи «Гольфстрімах», але точно не на вітчизняних (хоч і із західних комплектуючих) «Суперджетах».

Це свідчить про те, що всі ці люди розуміють мерзоту, яку вони зробили і роблять далі у своїй країні. Це їм категорично не подобається. Вони самі навіть думки не допускають, щоб просто походити вулицями рідного міста, і тим більше вони не хочуть, щоб цю погань бачили їхні діти. Тобто вони навмисно і поступально роблять усе, щоб перетворити свою країну на суміш помийки та свинарника, тільки попередньо – залишають чисті доріжки, якими змушені переміщатися господарі свинокомплексу.

Тому й не дивують речі, які відбуваються в місцях, куди вони дотягуються. Достатньо перелічити «друзів» росії, щоб зрозуміти, як вона бачить картину «нормального» світу. Північна Корея, Зімбабве, Сирія, Лугандон, Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія. Цього переліку достатньо для картини діянь росії. Куди б совок чи постсовок не дотягнувся – скрізь кров, деградація та мерзота.

Це повинні чітко розуміти як любителі переговорів із путіним, так і його шанувальники в тій самій Австрії. Якщо вони вважають, що у путіна є тверда рука, якою він може дати раду з тими самими мігрантами в Австрії, то їм варто приїхати до Цхінвала чи Макіївки, щоб подивитися на те, де він уже навів порядок. Жодного іншого порядку він і вся росія просто не вміє наводити. Історія показує, що головна мета совка – зрівняти масу народу до бидла, залишивши вузький прошарок правителів, які ведуть закрите, але сите і шикарне життя. Все інше буде зведено до рівня хліва.

Два наочні приклади чітко покажуть «чародійство постсовка». Беремо фотографії німецького Кенігсберга та совкового Калінінграда. Дивимося та порівнюємо, шукаємо покращення. Другий приклад. Беремо фотографії населених пунктів південної частини острова Сахалін та Південних Курил, а потім – порівнюємо їх із фотографіями японських населених пунктів північної частини острова Хоккайдо, розташованих лише за кілька десятків кілометрів один від одного. Дивимося та порівнюємо. Якщо цього мало, можна продовжити експеримент, узявши для пари населені пункти країни, яку неможливо віднести до Заходу. Беремо фотографії російського Благовіщенська та китайського Хейхе (які стоять навпроти один одного через річку Амур), і теж порівнюємо та відчуваємо різницю.

Росія отримала такого правителя, який повністю відповідає її внутрішньому прагненню до деградації. Він упевненою рукою спрямовує величезну країну в минуле, бо в майбутнє росія не може йти. Їй важко, вона цього не вміє, та й не хоче. Всі, хто думає стати її попутником, повинні чітко уявляти, куди вона рухається. Тому Захід, спрямований у завтра чи навіть у післязавтра, просто не може всерйоз співпрацювати з росією, бо там майже немає точок дотику, і чим довше путін залишиться при владі, тим менше цих точок залишиться. Це означає, що росія і Захід – вороги за своєю внутрішньою суттю.