Час важких запитань

Авторка перекладу: Світлана

Із серії «Проти ночі»

На болотах триває дискусія про те, що настав час розгорнути справжню мобілізацію, бо населення зовсім зажерлося. Першим номером у цьому хорі голосів стоїть Герасимов, який клянеться цареві в тому, що якщо той йому мобілізує кілька сотень тисяч організмів, то він не лише захопить усю Україну, а навіть зможе ще раз взяти Куп’янськ. Цар поки що не наважується, бо з інших джерел надходять не дуже добрі новини. З одного боку, йому доповідають, що тема війни у населення стає все менш популярною, і на цьому тлі влаштувати мобілізацію було б ризиковано, бо може з’явитися новий Пригожин, і чим це закінчиться тепер – велике питання. Принаймні, помилку кухаря в сенсі розійтися по домівках вже явно ніхто не допустить.

З іншого боку, вже не Герасимов, а інші високопоставлені чоботи говорять про те, що бездумна мобілізація не потрібна, бо навіть на контракт уже йде одна рванина, а що піде в такому разі – велике питання. Між іншим, у їхніх пабліках теж ставлять це питання, і вже деякі під виглядом покращення якості особового складу починають озвучувати явну крамолу. Наприклад, вони кажуть, що в урядових чиновників і депутатів здорові та цілком фізично розвинені діти, а їхні сини красуються на публіці і просто пашать здоров’ям, ось вони б і могли піти воювати, щоб потішити царя. В Ізраїлі сини міністрів та депутатів практично всі на війні, і – нічого, а тут – зовсім якось не так.

Дискусія набула небажаного повороту, і прямо з глибокого запою витягли Дімона Медведєва. Наприкінці тижня він заявив, що мобілізація не потрібна, а набрати потрібну кількість організмів можна й іншим шляхом. Таку дивну заяву пояснюють подвійно. З одного боку, терміновість мобілізації наводить на запитання, куди ж дівається все те, про що той же Медведєв бадьоро розповідає як про виконання плану набору за контрактом. Відповідь це запитання має настільки неприємний вигляд, що краще це оминати.

А з іншого боку, за чутками з глибин вигрібухи, в одному з пабліків Дімону було поставлено скромне запитання про те, де воює його особистий синок. Словом, недобре вийшло. Адже тут тільки почни – гріха не оберешся. У тієї ж Валі Матвієнко, яка має у верхній палатці їхнього «парламенту» посаду спікера й титул «Червоні труси», теж є синок, та й у Пєскова. Але ж народець підлий, і тільки дай слабину, тут же починає нарікати.

Так, наприклад, на просторах Сибіру проводиться масштабна операція з утилізації корів з особистих і фермерських господарств. Публіка протестує з цього приводу, і це справа звична, але вже пішли питання про те, що хвороба стосується лише корів, а от коней чи оленів – ні. З оленями – все ясно, а коней зараз масово відправляють на фронт замість БТР.

Але найприкріше навіть не це. У рідному місті фюрера Ленінбурзі населення вже третій день поспіль ставить недобрі запитання про те, чому це атмосфера у них стала такою смердючою. А найнахабніші запитують, чому горить відразу два порти в передмістях колиски революції. І найнеприємніше тут те, що стандартну відповідь «Усе йде за планом» начебто навіть промовляти не можна, але й відповісти щось потрібно. Словом, настав якийсь час важких запитань, але дід все одно хоче воювати… Не сам, звісно, але хоче.