Головне – бажання (Частина 1)

Уперше опубліковано: 08.02.2020

Авторка перекладу: Світлана

За своє вже не надто коротке життя він кілька разів потрапляв у ситуацію, коли, будучи не забобонною і вже точно – не побожною людиною, звертався з проханнями до Бога. На свій подив, він виявив, що з того боку його чують. Причому саме в таких критичних ситуаціях, коли стояло питання життя і смерті.

Один раз це було, коли він потрапив у дурну, але потенційно – смертельну ДТП. Все сталося не миттєво, а було розтягнуто за часом, коли була ожеледиця. Словом, машину було розбито на мотлох, а в нього – лише одна подряпина, і та – від заднього скла, що розлетілося, шматочок якого просто злегка подряпав його щоку.

Тоді він встиг звернутися до Бога і фактично залишився живим і навіть неушкодженим у ситуації, коли шансів практично не було. Він запам’ятав цю ситуацію і навіть дещо пообіцяв тоді натомість. Скажімо так, після цього він не став вірити і навіть не рушив у тому напрямі, але свою обіцянку, дану в тій ситуації, – виконав.

Потім було ще кілька разів, коли ситуація була на межі. Остання була пов’язана з тим, що у нього намагалися жорстко віджати бізнес. Щоправда, бізнес був не якийсь знаменитий, просто в активах його компанії виявилася велика будівля, що залишилася від совкового НДІ. Шляхом акціонування йому вдалося отримати її у власність підприємства, і загалом воно приносило хай не величезні, але постійні доходи, на які цілком можна було жити, не хапаючи зірок із неба.

І от одного разу до нього прийшла братва, і справи були зовсім кепські: він відчував, що з цієї ситуації вже не випірнути. І тоді він теж звернувся за відомою адресою, і, як за помахом чарівної палички – зустрів давнього, ще зі шкільних років, знайомого, з яким колись був у приятельських відносинах. Потім вони майже не спілкувалися, хоча зрідка випадково перетиналися. Того разу зустріч виявилася взагалі в якихось неймовірних умовах, і, розговорившись, він розповів товаришу своє лихо, і той сказав, що легко допоможе. Він сказав, що має спеціальну «ветеранську організацію», яка вирішує ці проблеми. На уточнювальне запитання про те, чи це не ветерани АТО, той хитро посміхнувся і ствердно кивнув.

І справді, коли треба було дати відповідь, приїхало кілька мікроавтобусів із «ветеранами» в камуфляжі. Але через те що було літо, він легко роздивився на відкритих ділянках тіла «ветеранів» характерні «масті» – тату, з чого зробив висновок, що це «сині» – братки, що неодноразово сиділи.

Власне кажучи, розмова вийшла дуже короткою і ніхто навіть голос не підвищив, протиборчі сторони потиснули одна одній руки, викурили по сигареті, і через п’ять хвилин нічого не нагадувало про те, що тут були дві озброєні до зубів групи, які могли влаштувати невелику війну просто під стінами його підприємства.

За цю послугу товариш не взяв нічого, але попросив розмістити в кількох приміщеннях якихось його людей, якими виявилися привітні жінки, з якими взагалі не було жодних проблем. Поводилися вони спокійно, а що там робили – його не стосувалося. Тож цього разу йому теж вдалося розминутися зі своєю долею просто за якісь міліметри. Через те що на той час він уже кілька разів побував у Європі, йому хотілося якихось змін, чогось такого, що зрештою зробило б Європу в нього вдома, і він розумів, що нинішній уряд, хоч і твердить увесь час про Європу, насправді ні його, ні країну туди не приведе. Принаймні – за його життя. І тоді він проголосував за зміни, за нову владу і виграв.

(Далі буде)