Радості його не було меж, бо він до останнього моменту не міг повірити, що колишню владу вдасться звалити, бо за неї стояла досить активна і чомусь неприємна йому публіка, якій здавалося, було більше за всіх потрібно. Крайній ступінь неприязні до них виник на вечорі зустрічі випускників.
Двоє його однокласників прийшли у військовій формі, з орденами та медалями, а один спирався на тростину, мабуть – після поранення. Він бачив, як горіли очі однокласниць, які розглядали цих двох, а коли до нього підійшла однокласниця, в яку він був безнадійно закоханий і досі плекав якісь почуття, і запитала про те, чи воював він, йому не було чого відповісти, і він побачив, як у її очах згасла цікавість до нього. Ось тоді він і зненавидів цих однокласників і цю владу.
Дізнавшись результати виборів, він просто насолоджувався своєю ейфорією. Йому хотілося співати пісні й робити щось таке неймовірне. Нарешті за його спиною стоятиме його влада, і він зможе розвернутися своїм бізнесом на повні оберти.
Але в якийсь із похмурих зимових днів біля входу в будівлю його зустрів той самий чоловік, із якого почалася його остання неприємність. Цього разу він був добре одягнений. Явно дороге пальто та взуття говорили про те, що тепер він грає у вищій лізі.
– Я вас категорично вітаю!
– Навзаєм. У вас до мене якась справа?
– Та хіба в мене справи? Справи не в мене. Просто те старе питання ми так і не вирішили, а час настав.
– Хіба не вирішили? Начебто тоді все й вирішили.
– Можливо, ви вирішили, а, як бачите, я – ні.
– Ну, це – ваші проблеми.
– Так, це – мої проблеми. Але за тиждень вони стануть вашими.
Чоловік усміхнувся, зробив невизначений знак біля шиї, після чого побажав усього найкращого і вирушив до своєї чорної «Тесли», що стояла на паркувальному майданчику біля будівлі.
З усього було зрозуміло, що розмова була не просто не жартівлива, а зовсім недобра, бо опонент був один і поводився впевнено – як представник набагато важчої вагової категорії. Він не погрожував, не сперечався і навіть не натякав, а просто повідомив.
Піднявшись у свій кабінет, він насамперед знайшов телефон товариша і попросив про зустріч. Зустрілися в центрі, біля синагоги, в маленькому кафе на чотири столики, але з дуже непоганою кавою. Товариша довелося почекати і за цей час випити дві чашечки напою. Зрештою, той приїхав, і вони трохи поговорили про життя, а потім він описав суть своєї проблеми. Товариш вислухав, а потім сказав, що вийде надвір покурити і зробити пару дзвінків. Повернувся хвилин через п’ять і одразу, без підводок, сказав:
– Старий, влада змінилася. Раніше бандитів можна було лікувати бандитами чи іншими засобами, тепер вони стали владою. Нехай не надовго, але саме зараз я тобі нічим не можу допомогти. Той, кого ми минулого разу лікували, став депутатом, розумієш? Він якраз входить до групи рішал і працює з товстим. Тут навіть війнушку влаштовувати марно.
А якщо влаштовувати, то прибирати треба їх усіх, а це – не мій рівень. Тож радий би допомогти, але не можу. Подякуй тим, хто це обирав. А тобі дам пораду: не підставляй холку. Все скоро зміниться, і розклад буде інший, як і можливості, а зараз можна втратити все, і воно того не буде варте. Мудрість полягає в тому, щоб битися, коли є шанс перемогти, та відступити, коли такого шансу немає.
(Далі буде)