Потім розмова перейшла на щось інше, і через десять хвилин товариш відбув далі в якихось невідкладних справах. Отже, ситуація знову стала безпросвітною, бо було зовсім незрозуміло, за що хапатися і куди тікати. Рішення визріло майже миттєво: він поїхав додому і нашвидкуруч покидав найнеобхідніше в невелику валізку, що підпадала під визначення «ручна поклажа».
Тут же з телефону забронював квитки та готель на дві ночі і за кілька годин був в аеропорту, звідки синій літак поніс його далеко на захід. Одна пересадка у величезному європейському аеропорту, і ще через годину з хвостиком, уже глибоко ввечері він прибув у невелике містечко, розташоване зовсім неподалік моря.
Там на нього вже чекав автомобіль, який він узяв напрокат, і ще за пів години він був у готелі. Вся ця дорожня метушня змогла його трохи відволікти від важких дум, і в готель він приїхав вичавленим, як лимон. А вранці він подався на узбережжя. Це був мертвий сезон, і прибережний курорт виглядав майже безлюдним. З паркуванням машини не було жодних проблем, а вийти до берега йому було легко, бо сюди він повертався кілька разів, коли на душі було важко чи просто треба було побути одному.
Нині було і те, й інше, і тому на берег він вийшов майже на автопілоті. Якийсь час він постояв на пірсі, а потім спустився на пляж і пішов у південному напрямку. Саме в напрямку, а не кудись конкретно. Хвилі були мінімальними, не більше, ніж на річці в його місті, хоча тут не було видно протилежного берега, бо ним був східний берег Америки.
Він брів, зупинявся, кидав у воду дрібні камінчики, просто зупинявся і дивився на рівну лінію горизонту, що чітко відокремлювала море від неба. Тільки в цей час тут ніхто не міг завадити ось такому дивному дозвіллю. Влітку тут, напевно, було безліч народу, але влітку він тут жодного разу не був.
Якоїсь миті він просто заплющив очі і стояв із заплющеними очима, слухаючи тихий шелест прибою, і через повіки бачив сонце, яке стояло хоч і не високо, але світило досить яскраво, попри зиму. Так він стояв певний час, і думки самі собою звернулися до старої формули: «Допоможи! Я не маю виходу! Ти чуєш мене? Дай якийсь знак!»
Але тут ситуація була позбавлена будь-якої динаміки, і дуже важко було навіть уявити, як ця допомога повинна була надійти. Коли переверталася його машина, все було зрозуміло, як і в інших випадках, а що мало статися зараз, він навіть не міг уявити.
Розплющивши очі, він довго кліпав, чекаючи, що зір зараз повернеться в норму і сфокусується. Дивитися на сонце навіть через повіки було надто важко для очей. Спочатку він подумав, що щось потрапило в око, але потім зрозумів, що біла точка вдалині – справді являє собою щось таке, що він бачить. Хоча він міг би присягнутися, що на цьому пустельному пляжі взагалі нікого немає, і точці просто нізвідки було взятися.
Це було незвичайно і трохи загадково, а якщо взяти до уваги обставини, в яких він опинився тут, то треба було з’ясувати, що ж це за точка, і тому він рушив у тому напрямку. В міру наближення він зрозумів, що це постать людини, яка сидить на чомусь темному, викинутому хвилями. Підійшовши ближче, він розібрав більше деталей. Це був добре за 60 чоловік у білому і на вигляд – дорогому пальті та в білих парусинових штанах, під якими були бездоганні білі туфлі, явно не дешеві.
Обличчя чоловіка обрамляла акуратно доглянута еспаньйолка, а на голові була грива майже повністю сивого волосся. Під слабким вітерцем волосся смішно хвилювалося, але здавалося, чоловіка захопило якесь дивне заняття.
(Далі буде)