– Проблеми у них і в нас – однакові. Наші керівники, і тут я не говорю конкретно про Макрона, наприклад, а про весь політичний цех верхнього рівня – брехуни. Вони брешуть, як дихають.
Йому принесли каву, він сьорбнув з чашки, явно випромінюючи задоволення.
– Пам’ятаєш цю полонену, яка просила не дати їй «скурвитися»? Це вона сказала, коли тільки-но ступила на землю в аеропорту. А на другому кроці – скурвилася. Просто згадай, скільки клятв давалося і що з цього виходило. Ну, а цей поц – окрема історія.
– Що ви маєте на увазі?
– Ну, от згадай, як він казав, що не дозволить, щоб люди страждали, стоячи в пробках через його кортежі, і відразу відростив собі такий кортеж, якого ні в кого ще не було до нього. Це просто наочний і дуже глибокий приклад.
– Так, згоден. Такої ганьби ще пошукати треба. Янукович хоч не обіцяв нічого такого, а цей… А що ще? Ви сказали – глибокий приклад.
– Ну, ти ж журналіст, копни. У тебе вийде.
– Можливо, він обіцяв бути близьким з виборцями, бути їхнім слугою та абсолютно доступним…
Журналіст жалібно подивився на співрозмовника, а той правою рукою робив колові рухи розкритою долонею правої руки, як це робить диригент, коли в руках у нього немає палички, мовляв: «Давай, давай, правильно рухаєшся».
–…Обіцяв їздити кілометр від будинку до роботи на велосипеді, а сам пересів у броньований «мерс».
Співрозмовник заплющив очі і схвально кивнув, але через те, що не сказав ні слова, він вимагав продовження.
– Загалом замість копійчаного велосипеда пересів на найдорожчі машини.
– Non-non-non! Не так. Чому він пересів у броньований автомобіль? Хто ті люди, які сидять у тридцяти машинах його кортежу? Ось поглянь: якби ви, журналісти, і ти як представник цього цеху, правильно ставили б запитання, ви б не оплачували мою поїздку сюди, бо самі б знайшли правильні відповіді, адже вони – перед вашими очима. Але ви цього не вмієте або не хочете робити, і тому – я п’ю каву та їм круасан за ваш рахунок. Ну? Що там із відповіддю?
– Гадаю, що в цих автомобілях його охорона!
– Точно! І навіщо йому стільки охорони у власному місті?
– Тому що боїться. Замаху чи чогось такого.
– Та перестаньте ви! Тут немає вашого редактора чи хто там ваш начальник? Тут ви можете говорити правду хоча б собі. Хто на нього буде робити замах? Порошенко міг побоюватися за своє життя, і всі чудово знають, що загроза була не просто реальною, а практично неминучою, але в нього не було цих дурних кортежів. Містом він часто їздив двома машинами. А пробок знаєте, чому не було? А, між іншим, жив він набагато далі за те, що зараз у його кабінеті! Думаю, не знаєте, тому що не цікавилися цим питанням, а ви поцікавтеся. Я вам підкажу, де шукати. Просто порівняйте час, коли на роботу приїжджав і їхав п’ятий, і коли це робить шостий. П’ятий приїжджав, коли ще ніяких заторів немає, і їхав, коли їх уже нема.
– Я про це якось навіть не думав.
– А я тобі про це й кажу. Ви мені платите не тому, що я вмію думати, а тому, що ви не хочете думати. То від кого ж його охороняє ця рота автоматників?
– Здаюся. В мене нема відповіді на це запитання.
– Ти бачив його у Ватикані? З броником під піджаком та взводом охорони? Чого він там боявся, я взагалі не знаю. Папа хіба що бризнути святою водою міг на нього, і від цього його охорона прикривала, а вдома?
– Не мучте. Я вже чесно здався.
– Але ж ти хотів запитати, що буде далі? Чого чекати? Так?
– Каюся. Це було центральне запитання.
– А, між іншим, відповідь на нього там само, де й на те запитання, від кого його охороняє кортеж. Чим довший кортеж, тим більше боїться, і він знає, чого боїться. А це означає, що чим більше машин, тим швидше все станеться, і він сам про це сигналізує всім. Єдине, що він не знає, що відгороджуючись від однієї небезпеки, він уже створив собі небезпеку ще більшу …
А далі тема знову повернула на Париж. Відповідь було надано, і тепер можна було поговорити про кількість млинів у місті, кількість пасажів і найшикарніші точки огляду міста. Після чого обізнана людина запропонувала пройтися буквально сто метрів, щоб поїсти устриць, ескарго та мідій…
А тепер про головне. Інкасатори ощаду у Угорщині везли гроші до Сербії. Головою ощаду до призначення на НБУ був такий собі Андрій Пишний, лепший кореш членограя. Питання: куди і кому везли чергову двушку інкасатори ощаду і за чиєю командою. Це тепер саме цікаве питання. Як правило все починається з малих проколів, а цей уже навіть не сотий прокол членограя-простроченого пісюаніста та крадія вови. А щодо довжини кортежу, то він подібний хвосту ящірки і відпадає, коли його носія взяти за тестікули.
Дійсно, дуже схоже на чергову “двушку на мАскву”… От тільки ніхто їм зараз по руках (і інших місцях) вдарити не може, на жаль…
Пишний є кумом єлдака і призначений був ним, за що багато списів ламали у ВР. А тепер питання: хто міг злити інфу про двушку на мацквабад мадьярам, окрім отримувачів-кацапів, а їм треба вітю сьорбана підтримати і черговий раз макнути членограя пикою у гівно. Пісюаністу не звикати, а країна отримує негативний піар, додайте заяви зеледурня про ЗСУ, яке має розібратися з вітьком.
Скоро за український паспорт будуть в пику бити…
Я не знаю, як законним шляхом позбутися цього всього, якщо ми й усика згодні обрати і не стоматологом.
Еге… Виявляється, у гру з прищемляння інтимного місця за занадто інтимні стосунки з кацапією можна грати й удвох.
До речі генерали СБУ під дахом дружка зе баканова давно крадуть, аж гай шумить.
Пруф https://www.youtube.com/watch?v=7E_B9GwGwds
> Ось ви щойно дивилися на погорільця Нотр-Дам, а ви знаєте, що його ще не було навіть у проєкті, а Видубицький монастир уже бачив відображення своїх хрестів у Дніпрі? А ви кажете…
Це, звісно, приємно, але от наприклад абатство Сен-Жермен-де-Пре у Парижі є ровесником Видубецького монастиря (з точністю до століття). А так, звісно, нависмикувати можливо багато чого. Базиліку Сакре-Кер так взагалі в XX сторіччі завершили, і що, це робить Париж менш давнім?
Ще ми любимо хвалитися «нашою» Анною Ярославною, королевою Франції. А по кому вона «наша», лише по одній прабабусі, мамі Володимира Святославича?
Корені свої треба знати, й пишатися ними, але й не забувати, кому ми зобов’язані тими коренями, якими пишаємося.