Від Парижа як такого перейшли до Нотр-Даму, який стоїть просто за п’ять хвилин ходьби і весь у риштуванні після пожежі, потім заговорили про те, як тут постійно відбуваються протести, як поліція і протестувальники влаштовують побоїща буквально за кілометр від цього місця. І так потихеньку перейшли до теми, яка й була головною у всьому заході.
Перед відльотом до Франції його суворо проінструктували, щоб сам він не звертав на необхідну тему. Треба правильно поставити розмову, щоб вона вирулила на неї якимось природним чином. Від цього залежав успіх заходу, а для розширення кола читачів конче потрібна була тема, яку видають змовницьким тоном, посилаючись на «джерела».
Ось воно, це джерело, допивало другу чашку кави і щось таке розповідало про сезон, коли устриці варто замовляти, а коли не варто. За його словами, їх можна їсти в місяці, що мають у назві букву «р», як зараз, а коли замовляти, то неодмінно з Бордо. Потім дуже рекомендував спробувати фуагра, бо це – зимова страва і коли починається теплий туристичний сезон, заклади, що поважають себе, її не подають.
Словом, з його вигляду можна було легко здогадатися, що буває він тут часто, любить і знає це місто і справді в курсі проблем як самого Парижа, так і Франції загалом. Зрештою, він сам сказав, що стежити за тим, як ці проблеми розвиваються та якими способами вирішуються, – дуже цікаве та повчальне заняття. У цей момент журналіст вирішив ризикнути.
– Ех, нам би їхні проблеми.
– А ви вважаєте, що в нас інші проблеми?
– Безумовно. Де ми і де Франція?
– Знаєте, приблизно тисячу років тому десь на цьому місці говорили те саме, тільки про Київ, який був тоді ледь не центром Європи. І тоді як благословення прийняли дочку князя Київського як королеву Франції.
– То це було тисячу років тому!
– І що? Це для вас такий строк – щось величезне, але не для Парижа та Києва. Зауважте, тоді Київ був не меншим за Париж і вже точно – більшим за Лондон.
– Так, але потім все змінилося.
– Саме так. Змінилося. І хто вам сказав, що це всі зміни, які призначені долею, що це остаточні зміни? Ось ви щойно дивилися на погорільця Нотр-Дам, а ви знаєте, що його ще не було навіть у проєкті, а Видубицький монастир уже бачив відображення своїх хрестів у Дніпрі? А ви кажете…
Журналіст був не просто спантеличений, а практично розбитий. Він щось таке знав, звісно, але коли ти чверть години тому дивився на візитівку Парижа, а тепер тобі сказали, що візитівки ще не було, а в Києві вже був монастир і церкви, стало якось не по собі. Тим більше що за пару десятиліть свого життя у столиці він жодного разу не був там. Це був удар нижче пояса, і він зрозумів, що втрачає тему остаточно.
Схоже, що співрозмовник був набагато розумнішим, ніж про нього ходили чутки, бо він миттєво зчитав міміку журналіста і явно зглянувся на нього. Це була перемога нокаутом, і візаві викинув віртуальний рушник. Тому він попросив ще чашечку кави і продовжив уже з власної ініціативи.
(Далі буде)