Те, що події насуваються, відчувалося в повітрі, і багато хто вже не просто говорив про це, а що важливіше – діяв, виходячи з цього. Ті, хто зрозумів, що зробив не ту ставку, почали відходити набагато раніше, ніж гримне, бо потім не доведеш, що ти «не такая и ждешь трамвая», і підеш разом із цією безтямною гопотою, що майже перепиляла гілку, на якій сиділа.
У зв’язку з цим треба відвалювати від влади набагато раніше і в режимі легкої критики, мовляв, не згоден з деякими рішеннями чи порядками. З деякими. Якщо говорити, що не згоден з усім, то хтось одразу запитає: «Ти ідіот? Не бачив, куди йшов?» Крім того, можна собі ще й неприємностей знайти. А вони зараз штампуються з неймовірною легкістю.
Тому – не згоден з «деякими», «окремими» – начебто і без скандалу, мовляв, загалом усе там добре, але от деякі, окремі моменти тиснуть у шкарпетках і п’яті, а тому – перевзувся. З іншого боку, коли весь цей цирк почне розбігатися, завжди можна сказати: «Я туди пішов, щоб протистояти бардаку, який насувався, але сил і нервів не вистачило, і я пішов, грюкнувши дверима і влаштувавши скандал».
Якщо хтось копне, то знайде пару інтерв’ю, де він справді щось критичне говорив. А якщо що, можна сказати, що все інше було матюками і журналісти не зважилися це публікувати. Вуаля, борець і таке інше. Так уже звільнялися заступники міністрів, губернатори та інші, як-то кажуть, «за власним».
Ось видання теж не стало зволікати до моменту, коли шнурувати черевики доведеться постфактум. Але зміна назви завжди може привести до відтоку аудиторії, і щоб видати щось неймовірне, довелося наводити мости з людьми, які й допомогли влаштувати цю зустріч.
На подив провідного журналіста видання, коли він прибув у вказане місце в точно призначену годину, його візаві вже був на місці і хитро мружився, немовби показуючи свою перевагу у швидкості мислення. Мовляв, якщо ти хотів десь приліпити мікрофон чи камеру, то вже запізнився. Це читалося в очах пошарпаного життям, літнього, але дуже живого чоловіка, якого язик не повернувся б назвати старим.
Знову ж таки, дивно, але він виявився дуже приємним співрозмовником, і спілкування з ним не становило жодних труднощів чи незручностей. Тим більше тут була справді хороша кава і просто чудова випічка, зокрема круасани з шоколадом та купою інших конфітюрів і смаколиків.
Згідно з інструктажем, спочатку поговорили про Париж. Журналіст тут якось був проїздом, але місто роздивитися не встиг і навіть не поблукав його вулицями. Тому на ногах був з раннього ранку і встиг нагуляти апетит серед приголомшливих краєвидів, що виявилися знайомими з безлічі фільмів, картин та різних дрібничок, які звідси привозили знайомі.
Тож перша частина розмови була зворотним інтерв’ю. Чоловік сипав запитаннями про враження від міста і про те, наскільки очікування відповідають реальності, а журналіст відповідав на них, помічаючи, наскільки грамотно їх поставлено. Тільки згодом він зрозумів, що це був тест на тональність подальшої розмови і на те, які відповіді він отримає в підсумку. Через те що захоплення було свіжим і явно не підробним, то весь подальший захід пішов уже як по маслу.
(Далі буде)