Уперше опубліковано: 09.02.2020
Авторка перекладу: Світлана
Здобути прихильність найбільш обізнаної в Києві людини зовсім не легко. Журналісти взагалі не можуть до достукатися до цього чоловіка, але іноді, як рідкісний виняток, він усе-таки дає згоду на зустріч і розмову. Інтерв’ю це назвати складно, скоріше – певний різновид світської бесіди, і ось уже в її ході можна акуратно перейти до запитань і відповідей. Тільки так, і ніяк інакше.
Причому грошей він за це не бере з двох причин. Перша – ви ніколи не повинні згадувати його ім’я, а друга – зустріч відбувається виключно на його умовах. Час і місце він обирає сам, а ви просто оплачуєте його витрати, пов’язані з його прибуттям у це місце, і все те, що може бути пов’язано з цим місцем.
Загалом це – справедливі умови, і якщо вам це треба, ви їх приймаєте, якими б вони не були, а якщо ви маєте сумніви щодо цього, краще взагалі не починати ніяких рандеву, бо ви станете однією з його історій, які він може розповісти комусь іще. Тобто якщо ви сформулювали запит на зустріч – будьте готові до цього.
Видання «Віддати кінці» вчинило саме так. Через потрібних людей було сформульовано запит, і приблизно за місяць прийшло підтвердження цієї зустрічі. Треба сказати, що умови були хоч і не позамежними, але все одно незвичними.
Від колег редактор видання знав, що найбільш обізнана людина найбільше відкрита до спілкування в першій половині дня. Чому так – невідомо. Ще вдалося дізнатися, що чоловік любить хорошу (не дорогу, а саме хорошу) каву, капучино і хорошу, щойно з духовки, випічку. Тому його умови були, з одного боку, незвичними, а з іншого – чітко вписувалися в описи його характеру, які вдалося дізнатися всіма правдами і неправдами.
Отже, він призначив зустріч у будній день на 11 годину ранку в буланжері «Сен Мішель», що стоїть на однойменній площі ліворуч від однойменного фонтану. Це не бозна-який заклад із вузьким зальчиком і вуличною терасою. Зима в Парижі, хоч і не холодна, але вранці ще досить прохолодно, і найкраще влаштовуватися саме всередині. Там одні запахи свіжих круасанів та кави – вже коштують грошей.
Чому така людина, що спеціалізується на інформації щодо Києва, призначила зустріч у столиці іншої країни, за дві тисячі кілометрів від самого Києва, – важко сказати, але такими були умови. А як відомо, сторона-прохач не могла нічого коригувати. У рідкісному випадку згоди вона просто отримувала координати місця і тунель часу на годину. Цього дня це було між 10 та 11 годинами.
Загалом це можна було вважати удачею, бо зустріч могла бути призначена в місці, куди треба відкривати візу чи щось подібне. А тут питання впиралося лише в оплату перельоту, проживання і, власне, сніданку під час розмови. Це був непоганий варіант.
Така можливість повинна була стати важливою підмогою в роботі редакції, бо вона перебувала в пошуку жанру і стилю. Нещодавно вона називалася «Донецький гудок», потім – «Патріот», а приблизно рік тому стався ребрендинг, і вона отримала нову назву «Зелена ера». І ось тепер настав час знову змінювати назву, і було вирішено назвати її «Запитання-відповіді і знову – запитання». Ба більше, вже на майбутнє було заготовлено можливі варіанти назв у разі якогось кардинального розвитку подій. Основними були «Голос Майдану» та «Батя, ми старалися!». Вже було підготовлено пакети документів, необхідних для реєстрації, залишилося дочекатися лише самих подій.
(Далі буде)