ДВА КОРОТКІ ВІДСТУПИ

За часів строкової служби в совковій армії, під кінець цієї епопеї, у мене склалися досить непогані стосунки з кількома штабними офіцерами, серед яких був «мобіст». У кожному штабі совкової армії, починаючи з батальйону, була мобілізаційна частина, діяльність якої була майже непомітною, але раз на рік (а може, двічі) проводилися мобілізаційні навчання. Цей захід зовсім не пафосний, і про нього взагалі мало хто знає.

Сенс заходу полягав у тому, що на базі батальйону у воєнний час повинен був розгорнутися полк, на базі полку – дивізія, і так далі. А для цього розгортання потрібно було створити відповідні умови. Судячи з усього, сам штатний батальйон у разі війни відразу йшов у бій, а мобілізаційна частина і невелика кількість солдатів і офіцерів – розгортали наметове містечко десь у лісі для того, щоб воно було готове приймати резервістів і забезпечувати їх усім необхідним для формування другого ешелону військ.

І ось завдяки досить нормальним стосункам я був присутній на вечірніх посиденьках офіцерів, де за «шнапсом» міркували про різні речі і, зокрема, про можливу війну. Тоді був Афганістан, і буквально щойно закінчилися наймасштабніші в історії Варшавського договору навчання «Захід-81», які насправді були етапом підготовки до війни. Там залишилося тільки отримати наказ, і всі ці «навчання» пішли б у Фульдський коридор.

Словом, обговорювали цю тему, і розмова плавно перейшла на те, що перший і найпотужніший удар має виконувати кадрова армія. А вона якраз складалася із солдатів строкової служби. Звідси випливає, що весь тягар першого удару перекладався на особовий склад віком від 18 до 20+ років. При цьому мобіст говорив, що втрати будуть більшими, але й ефект буде максимальним, бо за мобілізаційними мірками ця вікова категорія є найбільш боєздатною.

Розмова ця була не рекламною і не повчальною, а просто «за життя», і при цьому вони по-доброму приколювалися з мене і кодувальника, теж солдата строкової служби, що, мовляв, у разі війни ви опинитеся в перших рядах і можете цим пишатися. Зрозуміло, що особисто я не бачив жодних мобілізаційних планів батальйону чи чогось подібного, але те, що доводилося робити на навчаннях, давало уявлення про те, як воно виглядатиме в разі війни. І головним був висновок про те, що поки строковики воюють, резервісти зможуть відмобілізуватися і сформувати наступний ешелон військ вторгнення. Оборона не розглядалася в принципі.

Другий відступ – свіжий, і, напевно, всі знають, про що йдеться. У той момент, коли вирішувалося питання про призначення нового глави ОПи, тоді ще голова ГУР Буданов дав розлоге інтерв’ю, в якому він сказав, що мобілізацію було провалено дурними діями держави, і тепер це стало вкрай болючою темою. Потім виявилося, що він став головою офісу, і очікувалося, що питання мобілізації отримає якесь інше прочитання і повернеться у притомне русло. Але поки що цього явно не сталося, і особисто мені невідомо про те, що будуть якісь законодавчі зміни, які стосуються цієї теми.

(Далі буде)

Один коментар до “Сага про «Мівіну» (Частина 3)”
  1. мобілізацію та мобпідготовку держави, ніхто, ще до 2014 року, а тим більше з 2019 року, з осіб в Урядовому кварталі не сприйняв і не знав, від неї відмахуватися УСІ державні секретарі та міністри з Урядів, бо вона відкатів не давала, а кримінальна відповідальність зав саботаж, була так собі!!!! Кучма з литвином і піскун, це засвідчать!!

Коментарі закриті.