«Паразіти»

Уперше опубліковано: 12.12.2018. У статті згадано кампанію з виборів Президента України, які відбулися у 2019 році.

Авторка перекладу: Світлана

Дуже багато років тому, за часів розквіту совка, коли був «и Леня, такой молодой…», і так – «бломбір» – по 19 копійок, і газовану воду в кіоску можна було взяти з потрійним сиропом по 10 копійок, було дуже багато книгарень. Але література там була дуже специфічна і на любителя. Наприклад, там було багато детективів від Фрідріха Енгельса чи драматичних творів Карла Маркса. Були й менш відомі автори, що описували подвиг совків, які орали тайгу, рубали цілину та всією бригадою відмовлялися від незаслуженої премії.

Були там і дитячі розповіді про те, як герої-піонери відловлювали шпигунів та шкідників. Особливо яскраво описувався подвиг Павлика Морозова. Мені довелося стикнутися з цим персонажем у вигляді піонерського табору його імені, де натужно втовкмачували його героїчну історію. Врешті-решт, прийшло усвідомлення того, що це повністю вигаданий персонаж, бо живих людей з такими ознаками ідіотизму не може бути в природі. Лише через роки, за допомогою досліджень, проведених майстром слова Лесем Подерв’янським, історія Павлика постала у справжньому світлі, і тоді все стало на місце.

Більш-менш пристойні книги можна було знайти тільки в бібліотеці, і тільки якщо пощастить. Але якось довелося на канікулах відпочивати у бабусі, в одному з маленьких містечок Донбасу, яке тепер в окупації. Дід був зовсім небалакучий тип, але вже тоді мені було відомо, що війну він пройшов від початку до кінця. Навіть не так: був мобілізований у 1939 році, а демобілізувався у 1946 з Чехословаччини чи Німеччини, є різні дані. Знаю точно, що війна для нього почалася під Бобруйськом і що дуже скоро їхня частина потрапила в оточення і навіть кілька днів він провів у полоні разом зі своїми товаришами, але вдалося втекти з полону і разом з великою групою бійців вийти за лінію фронту. Мабуть, цей епізод і події, що відбулися після нього, начисто позбавили діда бажання розповідати про війну. Він щось розповідав бабусі, зовсім небагато, а вона потім це переказувала мені.

Але зараз це не важливо, а важливо те, що дід приніс із бібліотеки мемуари Жукова. Зараз уже важко сказати, яка це була редакція, бо їх текст відрізняється у критичних місцях, але довелося спостерігати, як дід це читав. Він постійно посміхався і примовляв: «Ач, паразіт!». Так само він читав Остапа Вишню, з глузуванням та смішками. Грішним ділом, я вирішив, що це приблизно те саме, що й Вишня. Я не вивчав у школі української мови, але читати вдавалося досить легко і справді – дуже цікаво. І ось коли дід пішов на роботу, вирішив почитати й Жукова.

Хто стикався з мемуарами цього «полководця», знають, наскільки це нечитабельна книга. Зрозуміло, що сам він це не писав, але як мінімум мав читати, а читати це було неможливо. Особливо якщо читач не підготовлений до перерахування полків, дивізій та їхніх командирів і замполітів. Але кілька епізодів виявились цікавими своєю абсурдністю. В описі Берлінської операції було написано, що було застосовано психічну атаку. Ще затемна увімкнули сотні зенітних прожекторів, якими освітили позиції противника, а потім пустили танки, на які встановили сирени. Словом, це подавалося як вершина полководницького генія. Через десятиліття ця операція отримала іншу оцінку, але тут важливий сам посил, який привів до використання таких незвичайних засобів психологічного впливу.

Очевидно, що перед битвою бажано деморалізувати противника пропагандою та іншими доступними засобами, щоб він втратив стійкість. Є думка, що у Фінській війні совок не зміг досягти успіху з кількох причин, однією з яких була невдала пропаганда, що не враховувала різницю менталітету та особливості мови. Можливо, нам вдасться отримати розгорнуті дані саме щодо цього шматка війни, і тоді ми повернемося до цієї теми, але в будь-якому випадку, противник, що розм’як і втратив упевненість, уже зробив один крок до поразки. Французька кампанія Вермахту 1940 року – яскравий приклад. Рівна за могутністю французька армія не змогла показати опору, який хоча б віддалено нагадував те, що показали поляки. І хоча суто з військової точки зору поляки припустилися кількох фатальних помилок, але показали відчайдушну волю до боротьби.

Взагалі в совку та й у сучасній російській армії обов’язково є управління, що займається пропагандою в лавах противника, а спецслужби роблять те ж саме в тилу. Їхня мета – створити враження у тих, хто готовий чинити опір, що все пропало, що всі люди, які їх оточують, уже здалися, і тільки він один, як дурень, – упирається рогом, хоча в цьому вже немає жодного сенсу.

Майбутні вибори в Україні вже вивели пропагандистську машину противника на максимальні оберти. Всі ці рейтинги, які вкидаються через підконтрольні ЗМІ, промови «експертів» типу Карасьова та іже з ним, і навіть відмобілізовані «корисні ідіоти» – працюють, як перед смертю. Сенс усієї цієї діяльності – викривити реальність та підірвати дух тих, хто готовий їм протистояти. Якщо ви таке помічаєте навколо себе, це означає, що противник вклався всіма своїми силами і намагається сформувати вигідну йому паралельну реальність, але тільки ви самі здатні злити ці зусилля й мільярди в унітаз. 

Просто подивіться на того ж Карасьова, який експертно заявляв про те, що Тимошенко зробить Януковича в одному турі, або на тих діячів, які казали, що у нас не буде асоціації з ЄС, не буде безвізу, не буде летальної зброї, не буде «добро» на вхід у НАТО, – саме вони зараз і несуть кремлівські елементи паралельної реальності. Вони вже показали, що їхня логіка – неповноцінна, передбачення – не збуваються, а отже, нема підстав вважати, що збудуться й цього разу. Це означає, щоб відвалити цю погань напевне – дивіться на ці потуги з усмішкою і робіть так, як повинні робити.

Ще раз нагадаю, як мій дід, який пройшов усю війну в найкривавіших її місцях, читав казки Жукова, – з глузуванням та оцінкою «паразіт».