На завершення звернемо увагу на деякі важливі деталі, які вперше так обґрунтовано та чітко сформулювала українська сторона і які стануть основою для трибуналів та позовів за компенсацію всього – захоплень, анексій, вбивств та іншого. До речі, це випливає з міри покарання, призначеного Януковичу.
Коли суд розглядає злочин, скоєний групою осіб за змовою, він встановлює вид співучасті кожного фігуранта, і залежно від ролі, зіграної у виконанні злочинного задуму, призначається й покарання. 13 років Януковичу говорять про те, що 14 і 15 заброньовано за організатором і замовником. Тож це – натяк товаришам, які поки ще вільно бавляться в москві.
Причому комусь може здатися, що вирок нашого суду перекривається вироками їхніх судів, які вони винесли або винесуть щодо наших найвищих посадових осіб, але це – помилка. Тут не справа смаку, а питання предмета злочину. Через те що за статтею про ведення агресивної війни до відповідальності можуть притягуватися іноземні громадяни, Україна має повну підставу звинувачувати і судити росіян, а навпаки – не вийде. Якби в рф воювали наші війська, ситуація була б дзеркальною, а так москва може вигадувати що завгодно, але це ніде працювати не буде, а от вирок українського суду саме за цей вид злочину – спрацює будь-де.
Уперше так фундаментально виписано правові підстави кваліфікації дій рф як агресії. Крім тих договорів і конвенцій, які вже часто було використано як аргументи в ООН або Верховній Раді, коли констатувався факт російської агресії, а це Статут ООН, низка договорів і конвенцій, зокрема «Гельсінкі» та Будапештський меморандум, суд розпочав з основоположних міжнародних нормативно-правових актів, починаючи з 1907 року, і що найцікавіше – послався на висновки Нюрнберзького трибуналу в частин опису ознак агресії.
Причому суд розписав цей аспект так докладно для того, щоб став зрозумілим сам злочин, у скоєнні якого Янукович і брав участь. Злочинний намір охоплював набагато ширший спектр дій, ніж ті, в яких брав участь Янукович, а мету цього злочину було поставлено не Януковичем.
У зв’язку з цим уперше публічно було показано, що насправді навіть майже вбита наша армія та флот – гідно відпрацювали наприкінці 2013 і на початку 2014 років. Було зачитано повідомлення нашої воєнної розвідки про концентрацію військ противника біля кордонів, про несанкціонований захід російських кораблів до Севастополя, про прибуття військово-транспортних літаків на аеродроми Криму, про створення чотирикратного запасу ПММ порівняно зі звичайним. Мало того, воєнна розвідка описала сценарій можливих дій противника, який згодом майже повністю збігся з тим, що прогнозували розвідники. Ті сили армії та флоту, які перебували в досить високій бойовій готовності, могли вступити у збройне протистояння і в деяких місцях – вступали вже з власної ініціативи, і противник відкочувався. Це вказано у вироку.
Як видно з дій військових, вони розуміли, до чого йде справа, і готувалися як могли, але для початку військових дій потрібно було запустити в дію загальний план оборони, якого, по суті, й не було, але це не було особливою проблемою, бо військові вже почали імпровізувати самостійно. Це робили як моряки, так і десантники. Готові були до цього й льотчики. Не всі! Звісно, не всі, але армія не лежала без тями. Навіть за відсутності планів вона повинна була отримати «добро» на ведення бойових дій. Однак у вироку зазначено, що війська отримали вказівку перейти у підвищену бойову готовність, не залишаючи місць постійної дислокації.
Це було вже після того, як наші військові сигналізували нагору про те, що в Севастополі розвантажуються десантні кораблі, з яких виходять сотні військовослужбовців рф, БТРи, броньовики та інша техніка, а на аеродроми «Бельбек» і «Гвардійське» йдуть «каруселі» військово-транспортних Іл-76 із десантниками і спецназом рф. Як потім з’ясувалося, рф перекинула до Криму близько 30 тисяч військовослужбовців зі складу ПДВ, морської піхоти та спецназу зс рф для проведення операції із захоплення Криму.
Ба більше, у вироку є місце, в якому йдеться про те, що після знищення ліній зв’язку з материком угруповання наших військ втратило зв’язок з командуванням, і на місце висунулося кілька високопоставлених військових, яких російське керівництво наказало затримати, і ті потрапили в полон. Після цього до Криму вирушив і нинішній президент Порошенко, який намагався на місці відновити управління. Стосовно нього теж було віддано команду про затримання, але він встиг звідти вийти, не потрапивши до рук російського спецназу.
(Далі буде)