П’ятий рік (Частина 2)

ОЗИРНЕМОСЯ

Безумовно, кожен має власні спогади про те, яким був ранок 24 лютого 2024 року, але наші спогади вже навряд чи комусь цікаві просто тому, що масштаб війни став настільки величезним, що такі дрібні деталі вже давно потонули в потоці подій навіть одного того дня, не кажучи вже про все, що сталося за цей час. 

Безумовно, ми зобов’язані вшанувати пам’ять усіх тих, хто склав свої голови в боротьбі з цією скаженою тварюкою. Причому тих, про кого стало відомо, де і як він загинув, але й, напевно, тисячі тих, хто прийняв свій останній бій і впав без свідків і єдиної інформації про той бій і про тих, хто з нього не вийшов. Для мене будь-який із тих безвісних героїв безумовно й абсолютно дорожчий за всю ту зажерту хамовиту зелень, разом узяту, починаючи з ганебних папуг 96 кварталу і закінчуючи тією добірною поганню, яка окопалася в урядовому кварталі. Словом, це люди, які вступили в бій, розуміючи його результат перед самим початком. Так у бій вступали самураї, вікінги й наші предки – запорізькі козаки, а тому всім їм – найвища честь.

Але, озирнувшись у це вже історичне минуле, ми бачимо не тільки 24 лютого, а й 16-е, коли клоуни влаштували перформанс «день є*нання» замість загальної мобілізації. Саме на цей день ворог спочатку призначив широкомасштабне вторгнення, про що попереджали наші партнери. До цього дня практично всіх співробітників їхніх посольств уже було евакуйовано, і що найголовніше – сама зелень до цієї дати евакуювала власні сім’ї і стала на низький старт, щоб змитися і розіграти фрик-шоу «уряд у вигнанні» десь у затишному Лондоні.

А потім з 17 по 23 лютого вони самі та їхні ганебні рупори гуморили на тему «Ну що, прутін напав?», але 24-го вони просто зникли з ефіру, густо зіпсувавши за собою повітря. Це вже коли ситуація більш-менш стабілізувалася і ворог відкотився від Києва, вони почали розповідати легенди про те, як жерли «Мівіну» і після цього ганялися за чеченцями на Банковій, щоб усіх їх убити. А тоді була цілковита тиша в ефірі.

Ми також пам’ятаємо про те, як за кілька місяців до вторгнення всі ось ці акуратно небриті діячі, які зараз розповідають красиві казки, впевнено говорили про те, що інформація партнерів про покрокове підвищення готовності ворога до вторгнення не відповідає дійсності, бо вони мають точнішу інформацію і вона – зовсім іншого змісту. Між іншим, вони це розповідали в той момент, коли вивезли з України папашу і мамашу, а також дітей та дружину. Настільки вони були впевнені у власній інформації, яку їм надала розвідка і яка спростовувала попередження партнерів. Зараз вони вдають, що це все розповідала Зінка, а вони були пильні та зосереджені.

Буквально щойно генерал Залужний знову зробив акуратну заяву саме до роковин широкомасштабного вторгнення. Напевно, всі її вже читали, а я зверну увагу лише на один момент у цій промові. Генерал сказав про те, що незабаром буде написано правдиву історію початку війни, а це – тонкий натяк на товсті обставини, а саме на те, що всі казки зелені – суцільна та жирна брехня. Ми це знаємо й без Залужного, але так він попередив зелених не тільки про те, що правду буде розказано, а й що всім зеленим красеням доведеться відповідати за те, що вони накоїли.

(Далі буде)