Дуже влучно цю війну охарактеризував генерал Залужний, коли сказав, що вона випала на наше покоління і ми не повинні залишити її нашим нащадкам. Так, хотілося б мати рік тому притомний уряд, гідного президента і здоровий парламент, але ми йдемо у світ демократії, а тому маємо те, що обрала більшість. А тепер тільки уявімо гіпотетичну ситуацію, коли президентом був би умовний В’ячеслав Чорновіл, парламент складався б не з дрібних крадунів, які розжерлися до мультимільйонерів, а якби там сталося непорозуміння у стилі Арахнофобії, то його били б у кулуарах тричі на день – на ранковій сесії, в обід і на вечірній сесії просто для того, щоб продемонструвати свою відразу до проросійської погані. І не давати йому скласти повноваження, щоб приходив і відгрібав щодня.
Але ми бачимо інше, що ось таке собі спокійно походжає, хамовито виступає і пиляє все, що тільки побачить. Але навіть при всьому цьому ми виходимо на низький старт для потужного наступу. Мабуть, наші партнери теж зрозуміли, що здорова частина нації вперлася і все буде як треба, а працювати їм доведеться з тим, що є, залишаючи за бортом таких ось Арахнофобій або зачиняючи двері перед Єрмаком.
Усі ті, хто зараз намагаються показати себе крутими мачами і мачалками, намагаються затьмарити тих, хто дав їм можливість ось так розпушувати хвіст. А це – хлопці та дівчата десь під Бахмутом, Вугледаром, Мар’їнкою, Авдіївкою, Кремінною, Сватовим та іншими ділянками фронту. Це ті чарівники, які навіть виробників засобів ППО змусили з роззявленим ротом дивитися на диво, яке вони творять. Це й ті, імен яких ми не дізнаємося, але які тихо приходять і тихо йдуть, залишаючи за собою стільки трупів ворога, скільки було противника в цей час і в цьому місці. Безумовно, це ті, хто має професійну близькість із противником. Адже відомо, що ніщо так не зближує із ворогом, як снайперський приціл.
Звісно ж, це стосується й тих, хто ходить під Богом. Богом війни. Наші артилеристи показали світу зовсім інший рівень роботи артилерії, коли досягають точності, неймовірної за своїми наслідками. Наприклад, від слова «Хаймарс» у них навіть берці промокають наскрізь, а вміння вкласти 155-мм снаряд у дупу колишньому голові Роскосмосу може не просто снайпер-артилерист, а ще й людина з дуже серйозним почуттям гумору. Вони вчать ворога день і ніч, де поодинці, а де – оптом, як це було в макіївському ПТУ. Причому вчать не життя, а смерті, як і заповідав Бог війни.
Звісно, це й ті люди, які плюнули на все і зайнялися бігом із перешкодами, що у нас називається волонтеркою. Про це можна буде писати цілі романи із неймовірним сюжетом. Простий приклад: що поєднує Нову Зеландію та жмура під Бахмутом, якого можна назвати «Вершником без голови»? Начебто нічого, але це лише на перший погляд. Насправді з цієї далекої країни прийшли якісь дуже смачні речі для снайперів, і мало того, діаспора Нової Зеландії збирає гроші на закупівлю інших ніштяків, поки у нас тут яйця по 17 гривень купують і розповідають про те, що війна – не привід не класти асфальт. Ба більше, може виявитися, що не тільки девайсами і засобами допомагають наші нові зеландці, а й безпосередньо беруть участь у тому, щоб вершник справді залишився без голови. Але це інша історія.
Ну, і звісно ж, за цей час ми всі змогли побачити, оцінити і зробити висновки з багатьох ключових питань. Наприклад, багато хто з тих, хто лояльно ставився до «спільного минулого» і навіть міг слухати балалайки, тепер або особисто вибиває матрьошки з голів окупантів, або робить усе для того, щоб їх вилетіло якнайбільше. Ну, а хто й досі намагається мукати про те, що «не все так однозначно», той потрапив у категорію «ворог». Туди ж, куди потрапило все російське та всі росіяни. А крім того, багато хто нарешті перестав бути всеїдним щодо інформації, засвоївши просту істину про те, що інформація – та ж сама зброя, тільки стріляє вона тихіше, зате влучає прямо у свідомість. Набагато більше людей можуть відрізнити «експерта» від нормальної людини та «ЗМІ» від джерела корисної інформації.
Сьогодні, напевно, ми ще повернемося до теми цієї річниці, але під іншим кутом, а поки що – нагадаємо про те, що ми переможемо!
Так, ми переможемо!