Уперше опубліковано: 24.02.2023
Авторка перекладу: Світлана
Рік широкомасштабної війни залишився позаду, і кожен пам’ятає в деталях цей момент. Як не крути, а війна, що йде з початку 2014 року, лише краєм захопила більшу частину населення України, а прямо – тих, хто був поряд із лінією фронту, а от рівно рік тому вся Україна стала величезним полем бою, бо тепер війна була не в телевізорі чи в Інтернеті, а просто за вікном або на вулиці біля будинку. За різними даними, свої домівки залишили понад 16 мільйонів українців, і щонайменше половина з них виявилася далеко за межами України.
Цей етап війни став не просто широкомасштабним, а й війна стала тотальною. Ворог перестав приховувати свої цілі квітчастими заявами і прямо говорить про те, що прийшов знищити Україну та українців, і загалом від гасел до методів прутін повторює те, що робив Гітлер. Ну, а ми бачимо, що Сирія справді була для нього тренуванням, і вбите на щебінь Алеппо в Україні повторилося вже багаторазово.
Сьогодні вже багато сказано про ці 365 днів широкомасштабної війни і ще багато буде сказано. Влада і преса скажуть те, що буде прямою протилежністю тому, що вони говорили за день до 24 лютого минулого року. Кожен може подивитися або почитати те, що казали представники влади або «плюси» тоді, і порівняти з тим, що вони вже сказали чи скажуть сьогодні, подивитися й порівняти, щоб побачити, що як мінімум в одному з двох випадків вони брешуть. Брешуть тому, що помилятися може кожен, але перш ніж каже речі, прямо протилежні попереднім, нормальна людина визнає помилки. Якщо вона цього не робить, значить, брехала або раніше, або зараз, або бреше обидва рази.
Ну, а ми хочемо звернути увагу на деякі очевидні речі, які, ставши звичайними, вже просто стали непомітними і за визначенням – неочевидними. Зараз можна багато міркувати про те, чому все трапилося 24 лютого, а не в інший день, але тепер зрозуміло інше. Дата – вторинна, а первинне те, що саме така тотальна війна була неминучою. Якби вона не почалася в лютому, вона сталася б пізніше, хоча могла початися й раніше. У будь-якому разі москва зробила б саме це і в такому стилі, і тому питання було в тому, чи дозріли українці, принаймні – активна їх частина, до відсічі саме в такому ключі, чи ще ні.
Ми ж пам’ятаємо, як головорізи Муравйова зайшли в Київ і що вони тут коїли сто років тому, і тоді українці виявилися не готовими й заплатили за це століттям окупації, голодомором та цілеспрямованим знищенням десятків мільйонів співвітчизників. Це була ціна неготовності та звичної інертності. Але цього разу попередні вісім років війни все ж таки зробили свою справу, і практично за відсутнього в перші дні уряду і взагалі – верховної влади, чи то виконавчої, чи законодавчої, люди взяли до рук зброю та відбили першу навалу, яка, щоправда, дійшла вже майже до Києва.
Ми були за крок від Муравйова-2, але цього разу ситуація виклалася інакше. Вже зібралася критична маса духу, що зіграла роль пружини, на яку можна тиснути, але яка не дасть робити це нескінченно, і чим сильніше стиснеш її, тим нещадніше вона розпрямиться. Так воно і сталося. Ось зараз вона починає розпрямлятися так, що противник тепер починає бубонити про те, що тепер стоїть питання про виживання або знищення «росії». От тільки коли розпочинаєш війну на знищення сусідньої країни, треба бути готовим, що й проти тебе почнеться війна на знищення. Тепер там зрозуміли, що все розвивається саме в цьому напрямі. Вони бачать сходи, які самі й посіяли.
(Далі буде)