23 лютого – день вибивання боргів (Частина 2)

На початку 1917 року, після зречення імператора Миколи ІІ від престолу, в росії виник вакуум влади, який можна було спробувати заповнити своєю агентурою. Саме в цей час Людендорф віддав команду на повернення всієї більшовицької зграї у росію, тил якої тоді вирував. Саму тоді й пройшов опечатаний вагон із Леніним та іншими товаришами до кордонів росії. І ось невідома й заштатна партія почала розгортати бурхливу діяльність проти Тимчасового уряду і, о диво, проти війни! Їм вдалося майже зі старту набрати небачених обертів. Це сталося тому, що прибули вони не порожняком, а з величезною сумою грошей на агітацію, газети, підкуп чиновників та закупівлю зброї. Саме ця обставина і дозволила більшовикам стати серйозною силою. А в жовтні їм таки вдалося захопити владу і, як нескладно здогадатися, першим декретом Леніна став декрет «Про мир». Тобто Ілліч відповів за базар і обвалив Східний фронт союзників.

А потім сталася звична річ. Більшовики, не вірячи у свій успіх, почали грабувати. Бо подальшого плану дій ніхто всерйоз не складав, тому треба було набивати кишені. Ілліч у цьому досяг успіху, і особистий кур’єр мотався до Швейцарії, як заведений, вивозячи особисту частку вождя. Напевно, описані вище маневри ми можемо спостерігати й зараз. Щодо проплачених партій, які виступали за підписання нового декрету «Про мир», – точна копія. Тільки тоді платником був генштаб німецький, а тепер – російський.

Коротше кажучи, з того боку народ занепокоївся, бо грошей Леніну дали багато, але, що називається, «поносити», тобто з поверненням. А ось із цим пунктом у Леніна не складалося, бо поки набивали власні кишені, про повернення ніхто особливо не замислювався. Володимиру Іллічу кілька разів натякнули, мовляв: Вово, годі жерти, настав час повертати бабло! Але Вова був на своїй хвилі, і тоді довелося натякнути жорсткіше. Німецькі війська не переходили в наступ, а просто пішли на Петроград, де Ілліч якраз банкував. Наскільки можна зрозуміти, німецькі війська мали увійти до Пітера і допомогти дідусеві Леніну повернути боржок. Жодної іншої мети не було.

І треба було ж такому статися, на шляху німецьких військ опинилися червоні гвардійці. Німці встигли кілька разів вистрілити, гвардійці увімкнули особисту реактивну тягу, засновану на діареї, і кинулися хто куди. А Іллічу полетіли телеграми, що фашисти йдуть на Пітер. Ось саме цей день і є 23 лютого, день червоної армії. Саме цього дня «несокрушимая и легендарная» виснажувала противника бігом.

Треба сказати, що Ілліч такий натяк зрозумів і відсемафорив Берліну, що він особисто і його братва збирають общак для того, щоб розкроїтися за старий борг, тільки треба уточнити, чого і скільки треба віддати. З Берліна пояснили, що готові обговорити суму боргу, та призначили «стрілку» у Брест-Литовську.

Рівно за тиждень у Бресті почалися переговори. Ну, як переговори? Німці розтовкмачили, що їм мають занести, а більшовики на це суворо погодилися. Третього березня договір було підписано, і контрибуції пішли у вже майже переможену Німеччину. Але самий фокус у цій історії був не у грошах, а в тому, хто їх приїхав вибивати. Як і слід було очікувати, по бабло приїхав той, хто його давав, – Еріх Людендорф.

Таким чином, росіяни можуть святкувати день своєї армії не тільки 23 лютого, коли вона безславно драпала, а й 3 березня, коли було підписано ганебний мир, який утоптав репутацію росії в те, з чого відомий якутський скульптор зліпив знаменитого Півня і тепер ліпить копію Рейхстагу.

Коротше кажучи, мажор Вова загрався і поставив на вуха пів світу тільки тому, що не хотів працювати, а хотів мати все. Казки про свободу, пролетаріат та іншу лабуду він миттєво забув, прийшовши до влади. Виявилося, що цю наволоч він ненавидить так само, як царя та його наближених. Мажор ненавидів усіх, а шляк його трафив тільки тоді, коли кур’єр, що возив золото та діаманти у швейцарський банк, зник разом із ленінським скарбом. Саме тоді його і сфотографували з виряченими очима. Сталін лише припинив його муки.

P.S. Після поразки Німеччини у Першій світовій війні Еріх Людендорф пішов на дембель, але не відійшов від справ. Саме він роздивився потенціал у колишньому вояку Адольфі Гітлері, який тинявся без діла і намагався знайти своє місце в житті. Людендорф підняв його з бруду і познайомив із потрібними людьми. А через 12 років той самий Людендорф умовив свого друга і шефа з часів війни Пауля фон Гінденбурга вкласти всю повноту влади в руки свого протеже, відомого тепер як Адольф Алоїзич Гітлер, фюрер німецької нації.

Тож цокаючись сьогодні келихами з бояркою, росіяни п’ють саме за це, а не за маячні байки, які їм розповідають підлі лизоблюди влади.