Уперше опубліковано: 23.02.2017
Авторка перекладу: Світлана
Може, це суб’єктивне відчуття, але зараз менше новин про витівки мажорів різного калібру й масті. Напевно, багатьох забезпечених телепнів просто вивезли з України, і тепер вони змушені порівнювати свої можливості з традиціями країн перебування, де й не таких крутеликів пакують так, що тільки зуби в асфальті блищать. Так чи інакше, але у спокійних умовах, коли немає війни чи чогось подібного, новини завалено подробицями чергової п’яної витівки вінценосного чада.
Сміємо запевнити читачів, що такі є і зараз, але їх стало не так помітно. Просто уявіть, що щось невизначеної статі, яке відгукується на чоловіче ім’я, від роду трохи більше 20, живе на Нових Липках у орендованій квартирі по 5 тисяч доларів за місяць і пересувається не інакше, як у супроводі двох «Бех» Х6 охорони. Це не найбільш хитромудре диво – нащадок провінційного барона не найвищого польоту.
Таким діячам із загадкових причин ніколи не приходять повістки у військкомат, а більшість неприємностей, які вони регулярно знаходять, вирішуються миттєво і на місці. Виняток буває тоді, коли це упороте створіння зіб’є когось на смерть. Тоді воно гарантовано стає неосудним і неадекватним. Тобто цим організмам глибоко начхати на країну, війну і на все інше, але вони вічно чимось незадоволені і викидають різні номери начебто на знак протесту проти батьків, які їх тиранять. Що характерно, таке явище відоме давно, і воно не таке безневинне, як може здатися на перший погляд.
У позаминулому столітті теж існувала ця проблема, коли ситі, забезпечені молоді негідники, які не вміли заробляти гроші і не бажали робити щось корисне, настільки озлоблювалися, що починали кусати руку, яка їх годує. Так не роблять дикі звірі, а перегодовані і розпещені люди роблять так майже завжди.
У російській імперії, в далекому і глухому містечку Симбірську була приблизно така ж сама сім’я, в якій пощастило народитися, між іншим – двом мажорам, Саші та Вові. У підлітковому віці лоботряси, не обтяжені ні роботою, ні відповідальністю, вирішили протестувати. Старший, Саша, допротестувався до того, що його взяли за шкірку та й відправили у світ вічних протестантів, а ось Володі пощастило. Він відбувся дрібним переляком і від гріха подалі виїхав до Європи. Там остаточно сформувався характер злісного утриманця, який вважав, що йому всі чимось зобов’язані. Хоча з голоду він не пухнув, бо мама регулярно надсилала грошики, Володя міг би зайнятися чимось корисним, але його манили шинки та борделі, де він вивчав глибини пролетаріату, а це вимагало більших грошей, ніж надсилала мама.
І тоді він щільно зайнявся революційно-партійною діяльністю. Робити особливо нічого не треба було: там промову штовхнути, там написати папірець, і головне – протиснутися ближче до партійної каси, яку поповнювали деякі філантропи та бойове крило партії, що грабувало банки, займалося кіднепінгом та рекетирством. Треба сказати, що бойовики працювали на славу, і, подорослішавши, Володя вже відчув смак життя, коли можна було нічого конкретно не робити, але мати вдосталь хліба, масла, ікри, випивки, і, звісно – дівок у борделях.
У різноманітних мемуарах і партійній літературі більшовиків подекуди випливали свідчення лютої ненависті Сталіна до Леніна. І треба сказати, було за що. Сталін був одним із тих відчайдушних бойовиків, які поповнювали скарбницю партії, а ледар Ленін – протринькував ці ризикові гроші. Одна з цілком правдоподібних версій говорить про те, що дідусь Ленін преставився не з власної ініціативи, а за допомогою Коби. Але це було згодом.
З початком Першої світової війни емігрантське крило більшовиків опинилося в дуже скрутному становищі. Меценатів поменшало, а бойовикам стало важче працювати, а ще важче – пересилати кормові Леніну. А там таких нахлібників зібралося вже чимало.
І ось Володимир Ілліч виступив із гаслом-побажанням поразки росії у цій війні. Він обґрунтував свою думку тим, що хаос, який неминуче приходить після поразки, – найкраще середовище для виникнення революції. Тут він мав рацію лише частково. Проте саме в цей час партія вже відпрацьовувала гроші іншого спонсора – розвідки генштабу німецької армії. Кормові пішли з Берліна.
Війна, що тривала, стерла межі допустимого, і сторони вперше наважилися застосовувати всі засоби, що дозволяють послабити противника. Такий стан згодом формалізував Еріх Людендорф, автор терміна «тотальна війна». На початку війни Людендорф був прихильником ідеї швидкого виведення з війни росії, щоб не мати війни на два фронти. Цю думку він висловлював на кожному щаблі свого кар’єрного зростання і особливо просував її з 1916 року, коли став заступником начальника польового генштабу, який очолював майбутній глава Німеччини Гінденбург. Саме тоді він отримав можливість використовувати всю наявну агентуру для обвалення Східного фронту.
(Далі буде)