Майдан. Забута мета (Частина 1)

Уперше опубліковано: 20.02.2019

Авторка перекладу: Світлана

У далекій вже царській імперії основним експортним товаром було гарматне м’ясо. Саме з цієї причини царські війська тинялися по всій Європі, а історики потім дивувалися, чому Олександр воював з Наполеоном, з яким у того не було жодних проблем та розбіжностей? А все дуже просто: легалізація саме «імперії» вимагала захоплення стародавнього імперського центру – Константинополя, або Стамбула, і тому всіх царів і навіть більшовиків тягло туди, як мух на мед.

Але війна –це завжди  ресурси, і нормальні країни ніколи не починали щось подібне, якщо не мали цих ресурсів або не розраховували швидко їх отримати у захопленого противника. Імперія ж почала воювати з Туреччиною в кредит, і потім її армія просто відпрацьовувала цей кредит, взятий у голландців та перекуплений англійцями. Власне, Британія розпоряджалася армією Олександра, як власною континентальною піхотою.

У всій цій епопеї нам важливе те, що армія повинна була постійно мати певну чисельність, бо англійці зараховували участь війська не менше 100 тисяч осіб одночасно. Звідси і строк рекрутської служби – 25 років, щоб армія не збідніла на особовий склад. Ті, хто хоч якось торкався біографії Тараса Шевченка, повинні пам’ятати, що це таке.

Але ось після 25 років служби рекрута відпускали додому, і через те що країна була бідна, він не забезпечувався квитками на проїзд до місця проживання. Навіть дешеві авіаквитки лоукостерів не було передбачено, як і не належало видавати квитки на залізничний транспорт, нехай і в загальний вагон. Таким чином, ексвояка йшов додому пішки, і це займало чимало часу. Поселення, розташовані на його шляху, мали приймати його на нічліг і надавати скромний перекус. І ось на цю тему виник стародавній анекдот, який дуже доречно підходить до дня сьогоднішнього – п’ятої річниці трагічних подій на Майдані.

АНЕКДОТ

Увечері рекрут дістався до незнайомого поселення, і староста визначив його на нічліг у хату на околиці села, де жила ще цілком молода вдова. Тій не було куди подітися, і вона вказала рекруту місце ночівлі на сіновалі. Коли делегація супроводу пішла, рекрут звернувся до господині, яка винесла йому шматок хліба та глечик з молоком, з такими словами:
– Хазяйко, невже, крім хліба, в тебе нічого немає? Я 25 років не їв домашньої їжі, може, хоч ще чогось даси поїсти?
Вона скоса подивилася на нього й відповіла:
– Є, звісно, тільки знаю я вас. Спочатку дай поїсти, потім – випити і закусити, а потім вам сексу подавай!
– Та ні, що ти? Тільки посьорбати домашнього, і все!
Зглянулася вона на нього і принесла велику миску борщу. Рекрут ум’яв її майже миттєво, аж щоки порум’янішали.
– Ех, – каже, – зараз би скляночку горілочки…
Винесла вона йому й сулію зі склянкою. Горілка виявилася міцною, і коли він залпом випив цілу склянку, подих натурально перехопило, і він, вирячивши очі, став гарячково демонструвати хапальні рухи рукою, мовляв, давай терміново закуску. Хазяйка дала. Той закусив, нарешті видихнув, витер сльози, ненароком витиснуті міцним напоєм, і, злегка віддихавшись, окинув господиню з голови до ніг оцінювальним поглядом і запитав:
– А що ти там про секс казала?

У ці дні дуже багато й докладно розповідають про ті події, а ми не станемо в це занурюватися, бо приблизно в ці дні п’ять років тому довелося стикнутися з чоловіком, який рухався на Майдан, а я – у зворотний бік, і в розмові він розповів деякі подробиці того, що коїла тітушня в Маріїнському парку. Потім те саме робили і роблять зараз російські окупанти з нашими людьми на окупованій частині Донбасу.

А ще він розповів, що знає, куди діваються «зниклі безвісти», бо особисто спостерігав дим цвинтарного крематорію, розташованого поряд із базою «Беркуту». Причому диміло тільки вночі. Ми не будемо описувати подробиць, а лише зазначимо, що цей чоловік особисто все це бачив і йшов у це пекло на зміну тим, хто вже просто валився з ніг від утоми. Так, усе було саме так, і це зараз ми дивимося на ті події очима людей, які знають, чим усе закінчилося, що Майдан вистояв і переміг, а тоді це було зовсім не очевидно, проте люди йшли туди тому, що вибору вже не залишилося.

(Далі буде)