Ціна брехні (Частина 1). «Легким движением руки»

Уперше опубліковано: 19.02.2018

Передмова 2026 року

Статті містить два великі компоненти. Тим, кому цікаві історичні екскурси, пропонуємо читати перші три частини. Тих, хто готовий також зануритися в події 2018 року, запрошуємо прочитати текст повністю. У статті згадано тогочасне наметове містечко, влаштоване в Маріїнському парку на підтримку Михаїла Саакашвілі, війну росії в Сирії (зокрема розгром російського угруповання біля Хішама) та перспективу введення миротворців на територію України.

Авторка перекладу: Світлана

Крилатий вислів про те, що угоди з росією не варті й паперу, на якому їх написано, Бісмарк промовив задовго до того, як на політичній карті світу з’явилася держава совок, яка з першого дня свого існування відмовилася від правонаслідування після імперії, про яку Залізний канцлер і вів мову. Але так сталося, що нове утворення легко вписалося в імперську парадигму і почало діяти так само, як діяла царська росія.

Підтиратися підписаними документами там почали легко й невимушено, навіть не взявши часу на розхитування. Усі, кому довелося вивчати історію совка, пам’ятають, що перші два декрети більшовиків називалися «Про мир» та «Про землю». За рахунком це були третій та четвертий документи нової влади, а перші два – звернення «До громадян Росії» і «До робітників, солдатів і селян». Тобто розпорядчі документи, опубліковані 8 листопада, були саме ці. Але дуже швидко з’ясувалося, що більшовики не дали ні миру, ні землі. Тобто кидок було покладено в основу того, що ми тепер називаємо совком.

Але це були найперші документи, а крім них, до закінчення року було прийнято кілька десятків документів, які мали стати певним орієнтиром для всіх наступних влад, які, дивлячись на них, мали вибудовувати свою зовнішню та внутрішню політику.

Для нас цікавими є кілька документів, зокрема маніфест, виданий 7 грудня 1917 року «Манифест к украинскому народу с ультимативными требованиями к Центральной раде», з якого ми дозволимо собі навести кілька цитат.

ДОКУМЕНТ № 1

«Исходя из интересов единства и братского союза рабочих и трудящихся, эксплуатируемых масс в борьбе за социализм, исходя из признания этих принципов многочисленными решениями органов революционной демократии, Советов, и особенно Всероссийского съезда Советов, социалистическое правительство России, Совет Народных Комиссаров, еще раз подтверждает право на самоопределение за всеми нациями, которые угнетались царизмом и великорусской буржуазией, вплоть до права этих наций отделиться от России.

Поэтому мы, Совет Народных Комиссаров, признаем Народную Украинскую Республику, ее право совершенно отделиться от России или вступить в договор с Российской Республикой о федеративных или тому подобных взаимоотношениях между ними.

Все, что касается национальных прав и национальной независимости украинского народа, признается нами, Советом Народных Комиссаров, тотчас же, без ограничений и безусловно».

Тобто, відкинувши теревені про пролетаріат, буржуазію та про іншу нісенітницю, документ підтверджує визнання суверенітету й територіальної цілісності України. Як ми розуміємо, ця сама незалежність і суверенітет, зокрема, передбачає самостійне формування внутрішньої та зовнішньої політики. Однак документ унікальний тим, що в ньому відбито всю суть совка та її спадкоємиці – рф. Далі в цьому ж документі, в якому щойно було визнано незалежність України, йде такий текст:

«Мы обвиняем Раду в том, что, прикрываясь национальными фразами, она ведет двусмысленную буржуазную политику, которая давно уже выражается в непризнании Радой Советов и Советской власти на Украине (между прочим, Рада отказывается созвать, по требованию Советов Украины, краевой съезд украинских Советов немедленно). Эта двусмысленная политика, лишающая нас возможности признать Раду, как полномочного представителя трудящихся и эксплуатируемых масс Украинской Республики, довела Раду в самое последнее время до шагов, означающих уничтожение всякой возможности соглашения».

Тут уже йдеться про те, що більшовикам категорично не подобається внутрішня політика України, мало того, вони обурені тим, що вона не відповідає тому, що вони там у себе хочуть, щоб Україна робила чи не робила. Але це ще не все. Більшовиків не влаштувала і зовнішня політика України, і вони видають те, що їх не влаштовує:

«Во-первых, дезорганизация фронта.
Рада перемещает и отзывает односторонними приказами украинские части с фронта, разрушая таким образом единый общий фронт до размежевания, осуществимого лишь путем организованного соглашения правительств обеих республик.
Во-вторых, Рада приступила к разоружению советских войск, находящихся на Украине.
В-третьих, Рада оказывает поддержку кадетско-калединскому заговору и восстанию против Советской власти. Ссылаясь заведомо ложно на автономные будто бы права «Дона и Кубани», прикрывая этим калединские контрреволюционные выступления, идущие вразрез с интересами и требованиями громадного большинства трудового казачества, Рада пропускает через свою территорию войска к Каледину, отказываясь пропускать войска против Каледина».

Риторика майже ідентична тому, що просто вчора розповідав міністр закордонних справ рф Похмурий Кінь (у миру – Лавров), а до цього – розповідав путін, чи не так? Тут і війська на території України, і вороги в особі НАТО читаються органічно й легко. Складається враження, що там беруть старі тексти і просто змінюють імена та назви країн, а решта – як є. А ось і підтвердження визнання суверенітету. Виглядає воно теж майже ідентично тому, що мовить москва:

«Становясь на этот путь неслыханной измены революции, на путь поддержки злейших врагов, как национальной независимости народов России, так и Советской власти, врагов трудящейся и эксплуатируемой массы, – кадетов и калединцев, Рада вынудила бы нас объявить, без всяких колебаний, войну ей, даже если бы она была уже вполне формально признанным и бесспорным органом высшей государственной власти, независимой буржуазной республики Украины».

І далі – сам ультиматум. Викладати питання вже нема сенсу, бо потрібно буде пояснювати їхню суть, що тепер не важливо, а важливе закінчення цього документа. Ось воно:

«В случае неполучения удовлетворительного ответа на эти вопросы в течение сорока восьми часов Совет Народных Комиссаров будет считать Раду в состоянии открытой войны против Советской власти в России и на Украине».

Далі, як годиться: «Люблю, цілую, Ульянов-Ленін».

Словом, документик цікавий, але таких було декілька, і варто згадати, про що там ішлося.

(Далі буде)