Уперше опубліковано: 12.03.2016
Авторка перекладу: Світлана
Західна преса нарешті роздивилася, наскільки все погано в рф. Те, що країною правлять жадібні, криваві виродки, вже зрозуміло всім, але всі тактики протидії вибудовувалися з розрахунку мінімізації тиску на простих людей, які начебто перебувають під гнітом диктатора. Але ось навіть у The New York Times почали з’являтися статті, де описуються ситуації саме з простими росіянами, які докладно розповідають про те, якою чудовою людиною був Сталін і як його оббрехали. Для людей, не вражених російським ТБ, це – відкриття, бо жодна притомна людина просто не може зрозуміти ходу думок росіян. Нарешті приходить розуміння, що це не тільки путін та його оточення – пацієнти психлікарні, а це вся країна майже в повному складі – суцільний дурдом.
Іноді здається, що їм просто не треба заважати. Нехай вони допросяться Сталіна і таки отримають його. Можливо, путін сам відкладе вже не потрібні маски доброго хлопця і застосує старі добрі методи з кривавими ваннами та вирваними мізками, а якщо ні, то слідом за ним прийде ніякий не реформатор, а натуральний м’ясник. Якщо довго кликати, на заклик приходять. Ми не будемо нагадувати те, що коїлося у сталінські часи, бо росіяни вже в це не вірять і думають, що це казки. Їм марно розповідати про Камбоджу, де сталінські методи було взято й використано в чистому вигляді, але дозволимо собі пару слів про КНДР.
Як заведено, диктатори люблять жити в комфорті. Володимир Ілліч Ленін, наприклад, у найсуворіші й найголодніші роки засилав гінців до Франції та Німеччини, які нескінченним потоком везли до його столу звичну їжу. Він не відмовляв собі ні в їжі, ні в одязі, ні в інших речах. Віссаріонович теж харчувався не за картками. Нічні банкети з циганами та іншими митцями проходили ледь не через день. Там усе було правильно навіть під час війни. Ну, а в повоєнний час партійні бонзи мали всі принади західного життя. Леонід Ілліч, наприклад, дуже любив німецькі автомобілі, яких був цілий автопарк, та й усе інше було за вищим розрядом. Те саме і в Північній Кореї. Найвище керівництво не обмежує себе ні в чому. І, як водиться, при перших особах завжди була людина, яка виїжджала за кордон, щоб скупитися для керівництва всім необхідним. Це нічого, що громадяни часто їдять траву, а в трудових таборах навіть трава не завжди буває. У Кімів і наближених до них пика завжди сита, вгодована і бадьоро лиснить.
У Північній Кореї такою довіреною особою був Джанг Сун Чек. Він ще з часів Кім Ір Сена дуже близько зійшовся з першою родиною та користувався нероздільною довірою. Він був тією людиною, яка мала доступ до валюти і доставляла у Пхеньян усілякі ніштяки. Крім того, він підписував потрібних людей на роботу при перших особах. Наприклад, майстрів суші та інших. Коротше кажучи, хотів би змитися – змився б давно і жив би на своє задоволення. Але він був у ближньому колі, навіть увійшов у родинні зв’язки. Все залишилося так само і за нового диктатора Кім Чен Іра, а потім – і за нинішнього Кім Чен Ина, який доводився йому племінником. Чи то старий Чек втратив спритність, чи вирішив, що країна лягла на дно, з якого шлях тільки вгору, але він вирішив потихеньку підштовхувати молодого племінника на шлях Китаю, з плавним введенням елементів капіталізму. Щоправда, ці заходи вели до обмеження диктаторської влади молодого Кіма.
Очевидно, що це була перша помилка. Другою помилкою стала сутичка при зміні керівництва на деяких харчових підприємствах, де здавна керували люди Чека. Молодий Ин вирішив поставити своїх, і під час зміни влади вийшла неприємна ситуація. Але останнє, що загубило старого Чека, виявилося не настільки бадьоре плескання в долоні, як це прийнято після промови Ина, і, найстрашніше – старий Чек якось задрімав у присутності Ина. Ця остання крапля призвела до арешту, миттєвого суду та смертного вироку.
На виконання вироку на полігон Військової академії в передмісті Пхеньяна було привезено кілька сотень найвищих чиновників цивільної та військової влади. Тут Инового дядька поставили, як мішень, і лідер нації особисто розстріляв його із зенітного кулемета. Кажуть, що черга просто розірвала тіло старого Джанг Сун Чека. Після цього останки страченого було спалено з вогнемета.
Ось це і є те, що так хочуть отримати росіяни. Це – свіжий зразок радянсько-комуністичної диктатури. Треба сказати, що розстріли в Північній Кореї – звична річ, але весь фокус у тому, що всі родичі страченого надовго поміщуються в табір. Без права на реабілітацію. Цими таборами всіяна вся країна.
Це повинні пам’ятати ті, хто прагне повернення Сталіна. Але ще більше це слід знати тим, хто сьогодні біля самої вершини піраміди, а особливо тим, хто може запропонувати реформи чи не дай Боже, має звичку засинати при першій особі диктаторської держави. У рф зенітних кулеметів більше, ніж у КНДР.