Гра в алюзію (Частина 2)

На подив командувача, його пікіровку було прийнято центром, і через два тижні до нього прибув автор цих проєктів із розпорядженням прийняти в нього командування, що й було зроблено. Прийнявши справи, новий командувач відразу засів за ревізію матеріально-технічного становища військ і знайшов його жахливим. Солдати не мали належної їжі, обмундирування і забули про те, що таке платня. Він одразу вирахував усі схеми розграбування і без того мізерного постачання і зламав усі схеми, почавши робити те, що потім робив довго і нещадно, – розстрілювати всіх, викритих у мародерстві. До цього було віднесено не тільки обдирання місцевого населення, а й пограбування власної армії.

Він повністю перекроїв систему постачання, призначивши нових постачальників і пояснивши їм умови роботи з армією в тому сенсі, що з ними будуть розплачуватися чесно і вчасно, але якщо їх піймають на схематозі з нечистими на руку армійськими тиловиками, то вони підуть у розхід разом із ними. Через те що скарбницю армії він прийняв із нулями, то під майбутнє фінансування взяв позики у тих, хто, зокрема, потім виявився генеральними постачальниками армії. Солдати вперше отримали їжу, почали отримувати перше обмундирування і невеликі суми живих грошей у рахунок погашення заборгованості з виплати платні.

При цьому командувач відкрито і прямо пояснив усім, що будь-кого, хто спробує повернутися до розпилу армійського забезпечення, буде розстріляно швидко і без найменшої рефлексії. Ну, а солдати, які кілька років поспіль терпіли це свавілля, ставали в чергу для того, щоб увійти в розстрільну команду і пустити власну кулю в зажертого покидька.

Все, алюзія закінчилася, і кожен, хто ще не здогадався, про кого йдеться, може зупинитися в цьому місці і прикинути, хто б це міг бути. Ну, а хто здогадався, можуть себе привітати з тим, що ваші знання виявилися вищими за мою алюзію.

Отже, цьому новому командувачу південної, або як її тоді називали, Італійської армії, було лише 27 років. Він щойно одружився зі своєю Жозефіною, і це був бригадний генерал Наполеон Бонапарт. Саме так він почав шлях до своєї всесвітньої та вічної слави. Справді, незважаючи на молодість свого командувача, його війська вперше відчули, що у їхнього ватажка є до них діло, і мало того, мародери, яких пустили у розхід, якраз і наживалися на них – простих солдатах. А якщо так, то генерал уперше в їхньому житті опинився на боці солдатів.

Але й це ще не все. Хоча Наполеон приїхав з Парижа до Ніцци з групою своїх офіцерів, яких він узяв зі штабу внутрішньої армії, якою командував до цього, він дуже швидко оцінив бойові якості його підлеглих офіцерів та генералів і розставив їх командувати основними силами його армії. Дуже скоро імена генералів Массена, Ожіро, Лагарпа і Серюр’є стали відомі не тільки всій Європі, а й усьому світу. Начальник штабу армії Бертьє взагалі став легендою для всіх тих, хто й сьогодні зайнятий плануванням бойових операцій. І тепер усі підручники з військового мистецтва відводять їхнім біографіям особливе місце.

Усе це до того, що за 227 років багато що змінилося, і тепер концепція збройних сил передбачає, що питання тилового забезпечення покладено не на командувача армії, а на спеціальний орган – міністерство оборони, яке в західній традиції має очолювати цивільна особа. І ось у нас це особа Рєзнікова, і кажуть, що він уже настільки показав себе у питаннях постачання, що в мене немає сумнівів у тому, що б з ним зробив Наполеон, і тому його хочуть поміняти на когось іншого. Кажуть, що хтось високого зросту та схожий на крота пропонує на цю посаду Верещучку. Ту саму, на якій нікуди ставити пробу, навіть якщо вона розкриє парасольку.

Вважаю, що ті, хто знає, як у потрібний момент і з потрібною силою стиснути відоме місце зеленій публіці так, щоб у неї прорізався голос типу сопрано і вона зробила щось правильне, повинні зараз зробити це швидко і рішуче. Інакше це у класичному стилі зробить нова інкарнація Наполеона.