Очевидно, що різке зростання військової могутності Китаю, яке було закладено на початку нульових років, не могло залишитися непоміченим усіма його сусідами, в тому числі Японією, але починаючи з десятих років, Китай вже не надто й приховував військових приготувань, а трохи згодом почав висувати і територіальні претензії до всіх своїх сусідів, і зокрема до Японії – щодо островів, розташованих у південній частині Японії. Простіше кажучи, Китай відмовився від системи світоустрою, що склався після Другої світової війни, і, крім теоретичних міркувань на цю тему, став посилено готувати саме наступальну частину своїх збройних сил. Для всіх його сусідів це був явний сигнал: «Приготуватися!»
Але фокус у тому, що із сусідніх Китаю країн у велику бійку влазили лише дві з них – Японія та В’єтнам. Тільки вони мають історичний досвід успішних бойових дій з противником, який чисельно перевершував їх. В’єтнам два десятки років успішно протистояв спочатку Франції, про що багато хто не пам’ятає, хоча про битву при Дьєн Б’єн Фу, може, й чули, а потім – і Штатам. І вже після цих епопей В’єтнам мав відносно коротку, але жорстоку прикордонну війну з тим самим Китаєм, де також показав успішні дії власної армії.
Ну, а Японія змогла поставити в потрібну позу всю Східну Азію разом з Китаєм, В’єтнамом (якого тоді ще не було) і дійти практично до Австралії. Принаймні, японські бомбардувальники зі своїх сухопутних аеродромів уже завдавали бомбових ударів по північних портах Австралії. А між іншим, протистояли Японії величезні армії Китаю та США. Проте можна подивитися на карту і порівняти те, куди зміг просунутися Третій Рейх і куди просунулась Японія просто в плані відстаней і площ, що впливає на все – від логістики до контрольованих територій і, відповідно, битв за ці території.
Це все до того, що низка країн, розташованих поблизу Китаю, почали вживати заходів у відповідь для посилення власних збройних сил, але тільки Японія і В’єтнам точно знають, що і як робити зі своїми арміями, щоб ті перетворилися на ефективний і смертоносний інструмент. Тому своїми тупими розпальцовками щодо сусідів та вбудовування Тайваню в першу чергу агресії Китай таки підштовхнув Японію до перегляду своєї пацифістської парадигми.
Це – вкрай важливий момент, бо гальмо було саме в ній. І Японія почала вносити зміни до нормативно-правової бази щодо цілей і географії застосування військової сили. З кожним новим демаршем Пекіна та його маріонетки – Пхеньяна ці обмеження поступово знімалися, і тепер преса Японії дедалі частіше почала користуватися терміном «збройні сили» замість «сили самооборони». Здавалося б, це незначна зміна, але насправді вона вказує на корінний розворот у базових принципах держави. І остаточним чинником, що вплинув на це, стала широкомасштабна війна федерації проти України.
(Далі буде)