Автор перекладу: Світлана
«ДЕНЬ КОСМОНАВТИКІВ»
Учора стало відомо про побоювання, які висловив Генеральний секретар НАТО Марк Рютте в інтерв’ю тижневику Welt am Sonntag. Ідеться про те, що попри давні домовленості, росія може порушити заборону виведення в космос ядерної зброї. Зокрема, він зазначив, що в розпорядженні НАТО є точні дані про те, що москва розглядає таку можливість. Згідно з виданням, Рютте зауважив, що можливості москви в космосі зараз застаріли і не відповідають рівню Заходу.
«Саме тому розвиток ядерної зброї в космосі – спосіб для Росії посилити свій потенціал. Це викликає серйозне занепокоєння і означало б порушення Договору про космос від 1967 року… За останні роки космічний простір став більш завантаженим, небезпечним і непередбачуваним. Ми знаємо, що конкуренція в космосі стає все гострішою, і не лише в комерційному плані. Це зачіпає всю нашу безпеку», – сказав натовський генсек.
І справді. Очевидно, що будь-які можливості в космосі, а точніше – на орбіті Землі, так чи інакше корелюють із можливістю виводити туди корисне навантаження, а отже – забезпечувати необхідну кількість запусків космічних ракет. І ось як виглядає ситуація із запусками станом на зараз:
Починаючи з товариша Рогозіна, федерація посилено переходила нові ракети і пішла набагато далі, ніж передбачалося спочатку. Раптово там усвідомили, що йдуть за відомою адресою і вже майже прийшли туди. «Альоша» Гагарін був би вражений досягненнями своїх нащадків за результатами майже 70 років бурхливої діяльності в цій галузі. Але, швидше за все, тема виведення ЯЗ в космос чіпляється за інший момент, і західна преса частково це описує. В інших джерелах було сказано про те, що такий хід кремля може загрожувати супутниковим угрупованням країн Заходу, а це вказує на мету такого кроку.
Як ми тепер уже знаємо на практиці, балістика є однією з найскладніших для перехоплення цілей. При цьому вона є такою як для американських, так і для європейських чи ізраїльських засобів ПРО. Війна в Україні, а також обстріли Ізраїлю балістичними ракетами з території Ірану та Ємену, свідчать про те, що абсолютно гарантованого перехоплення подібних ракет досягти наразі неможливо. Якщо йдеться про одиночну ракету, то тут гарантія досить висока.
Навіть якщо це буде груповий удар, але група складається з кількох одиниць балістики, – теж, але коли здійснюється масований удар, то тут виникає «відсоток пропуску». Ізраїль в курсі того, що кілька ракет долетіли до їхньої головної авіабази «Неватім», де дислоковано літаки F-35. Тобто цю локацію було максимально захищено з того, що може забезпечити ізраїльська система ППО/ПРО. А якщо врахувати, що заселена територія Ізраїлю вимірюється десятками, навіть не сотнями кілометрів у різні боки, то щільність зенітних засобів не може бути настільки розрідженою, щоб утворилися вікна, в які могли проскочити ці ракети.
Тобто за всієї технологічної досконалості і безумовно – щільного прикриття ключових об’єктів, Ізраїль все-таки пропустив плюс-мінус десяток балістичних ракет противника. Навіть самі ізраїльські аналітики зробили висновок про те, що за наявності у Ірану ЯЗ такий результат не може бути задовільним. Саме тому США вперше розгорнули свої новітні комплекси ПРО THAAD поза територією США чи поза власними військовими базами, нехай і за кордоном.
І справді, якщо при масованому обстрілі балістичними ракетами серед десятків виробів зі звичайною боєголовкою буде лише кілька, оснащених ядерною, то хоча б одна може долетіти до цілі і спрацювати штатно. А як стверджують місцеві фахівці, Ізраїль – країна однієї ядерної бомби. Тобто наслідки пропуску всього однієї ракети з ядерною боєголовкою були б фатальними для всієї країни. Тут ми навмисно звертаємо на це увагу, щоб підкреслити всю ретельність робіт, які проводить Ізраїль у цій галузі.
Там є чітке розуміння того, чим загрожує невдача в перехопленні балістики, а тому там зусилля максимальні. Їхня інтенсивність навіть вища, ніж у самих США. Проте й там є пропуски балістики. Ну, а ми точно знаємо, що це таке, і мешканці Кривого Рогу та Дніпра нещодавно особисто могли спостерігати, що таке пропуск балістики. Але це ще не все.
У ситуації з Ізраїлем перехоплювати доводилося балістику з унітарною головною частиною. Наскільки можна зрозуміти, лапті вже застосували по Україні ракету з подільною головною частиною. А це як мінімум кратно підвищує складність перехоплення, а може, й на порядок. Справа в тому, що поділ боєголовок відбувається на заатмосферній ділянці польоту, і це означає, що швидше за все, до поділу БЧ ракету перехопити не вдасться і доведеться перехоплювати вже розділені боєголовки, які летять до поверхні нехай і за передбачуваною, балістичною траєкторією, але на гіперзвуковій швидкості.
Звідси виникають конкретні вимоги до системи ПРО, яка працюватиме по такій цілі. Якщо йдеться про перехоплення самої ракети, то ракета-перехоплювач повинна мати можливість вражати ціль за межами атмосфери і, напевно, на відстані кілька сотень кілометрів. Можна тільки уявити вартість такого виробу, і ймовірно, цю вартість треба помножити на два, бо зазвичай по одній важливій цілі випускаються два перехоплювачі.
Якщо ж ідеться про перехоплення боєголовок, то конкретний комплекс повинен мати можливість одночасного ураження великої кількості цілей. Просто припустімо, що конкретна ракета виводить на термінальну ділянку шість боєголовок, як це було у Дніпрі. Це означає, що конкретний комплекс повинен мати можливість практично миттєво відстріляти не менше шести, а то й 12 перехоплювачів. Через те що швидкість цілей гігантська, то це справді має бути миттєво. А якщо одночасно летить кілька десятків ракет, хай і з унітарною БЧ? А якщо хоча б частина з них має подільну БЧ? Очевидно, що в такому випадку миттєве перевантаження системи ПРО буде забезпечено, якщо, звісно, не буде розгорнуто надмірну кількість засобів ураження, що дуже сумнівно. І знову ж таки уявімо, що хоча б одна з таких ракет несе ядерну БЧ.
Але й це ще не все. Ми не маємо даних про те, на якій висоті наші «Петріоти» перехоплювали «Кинджали», «Іскандери» і що там летіло ще з балістики. За тими наслідками, які були помітні вже після падіння перехопленої ракети, можна говорити, що частину їх було збито на досить низькій висоті. Адже вся балістика, яку ворог застосовує по Україні, опційно здатна нести ядерну головну частину. До речі, крилаті ракети теж. Уже було безліч повідомлень про те, що окремі КР було переобладнано з носія ЯЗ на звичайний варіант.
Але все це ми описуємо з нашого погляду або з боку наших партнерів чи хоча б – не ворогів, але ж лапті все це теж спостерігають і фіксують. Зрозуміло, що зараз вони виступають у ролі агресора, але саме вони зрушили ситуацію з точки рівноваги, і у що це може вилитися – велике питання. Треба бути повними ідіотами, щоб не розуміти просту істину: рано чи пізно полетить і по них. І ще невідомо, що полетить і як. Сам принцип табу вони зняли власними руками, а після того як ЗСУ почали оформлювати «відповідь» по далеких тилах, то сумнівів у тому, що загроза отримати удари по ключових об’єктах уже стала реальною, поменшало.
Але на цьому тлі вже очевидними стали дві вкрай важливі речі. Наявні у противника засоби ППО/ПРО хоч і не є повним мотлохом, але суттєво відстали від того, що змогли створити США, Ізраїль та Європа. Нескінченні та нудні модернізації того, що в них було з часів совка, відвели такі системи вбік від загального розвитку. В результаті їхній зовсім свіжий і так розхвалений комплекс С-400 виявився менш ефективним, ніж дідок «Петріот», випущений за три десятки років до «Тріумфу».
Але як було сказано вище, важлива не лише технологічна досконалість засобів ПРО, а й їхня мінімальна щільність для захисту ключових і стратегічних об’єктів чи локацій. А з цим у противника все гірше. Стараннями ЗСУ йде постійне вирізання зенітних засобів противника, і хоч він прямо про це не говорить, але за результатами вже можна здогадатися, що тепер він змушений ганяти свої комплекси ППО/ПРО з тим, щоб цією динамікою переміщень створювати потрібну щільність то в одному, то в іншому місці, де він чекає чергового удару.
Простіше кажучи, сама тактика вже вказує на те, що у ворога є повне уявлення про недостатність насичення зенітними засобами локацій, вкрай важливих для його внутрішньої силової конструкції. При цьому ЗСУ ще не починали, принаймні офіційно, працювати балістикою по далеких тилах противника. Напружуючи всі сили, противник ледве може знешкодити частину ударів, що завдаються тихохідними низьколітними дронами. Тобто їхні зенітні можливості ледве протистоять засобам ураження, які доступні для перехоплення практично всім спектром засобів ППО. А що ж буде, коли полетить балістика?
І тут виникає ще важливіше запитання. Що буде, якщо полетить не просто балістика, а ракети з подільними головними частинами, які можуть виявитися оснащеними ядерною зброєю? Зрозуміло, що зараз Америкою править грядка, не здатна на щось подібне, але той же президент Франції вже прямо попередив москву, що в нього немає зайвої рефлексії і в разі чого європейська частина федерації побачить те саме, чим прутін загрожує світу.
Ще раз підкреслимо: з нашого досвіду перехоплення ворожої балістики, частину її було перехоплено на порівняно низькій висоті. У нас нема даних про параметри перехоплення, і ми робимо свої висновки, просто порівнюючи те, що довелося побачити вже після перехоплення і чути в його ході. Так от, звичайна бойова частина ракети, якщо це не касета, вибухає після удару об тверду поверхню. А от для ядерної БЧ це необов’язково і в більшості випадків – протипоказано.
Тобто боєголовка вибухає на певній висоті над поверхнею землі. Дія вражальних факторів ЯЗ від цього не стає меншою, а навіть більшою, якщо йдеться про випромінювання. І тут відкритим залишається запитання про те, наскільки висота підриву ядерного боєприпасу відповідає висоті перехоплення, наприклад, ракети комплексу «Петріот»? Гадаю, що всім зрозуміла ціна цієї залежності.
Практика ж показала, що «Петріоти» працюють із більшою ефективністю, ніж найновіші зенітні засоби противника. Щоправда, тут доводиться оперувати непрямими даними, бо ЗСУ ще жодного разу, принаймні офіційно, не використали балістику, хоча б зіставну з «Іскандерами» чи «Кинджалами». Але противник сам стверджував, що їхні «Іскандери» сміються з ППО будь-якого супротивника, а «Кинджали» взагалі являють собою ультимативну зброю, протистояти якій просто нема чим.
Такі твердження – не лише пропаганда, але вони ґрунтуються на результатах випробувань, де моделювалася ситуація перехоплення власними засобами ППО. І ось вони не змогли перехопити ці боєприпаси, а «Петріоти» – змогли. Тобто їхня власна пропаганда зіграла з ними злий жарт, і таким чином вони показали, що власними зенітними засобами вони не здатні перехоплювати свої боєприпаси. Якщо ж їх перехоплюють чужі ЗРК, то тут можна говорити про суттєве технологічне відставання.
І ось склавши обидва ці фактори, противник, імовірно, оцінив власні можливості щодо відбиття масованого або хоча б групового застосування по ньому балістики як незадовільні. Розробляти зенітні засоби нового покоління, які могли б зрівнятися з тим, що є в їхнього противника, – довго, витратно і не факт, що в результаті вийде щось путнє. Напевно, там хтось тверезо оцінив можливості їхньої вундервафлі «останнього рубежу оборони», відомої як «Панцир».
У реальних умовах він показав себе зовсім не так, як це планувалося, і стало зрозуміло, що насправді новий комплекс застарів у момент початку його серійного випуску. Ба більше, його ефективність виявилася нижчою, ніж відверто давні системи ППО ближнього бою, які країнами НАТО давно знято з виробництва, а іноді – й з озброєння. Тож результат нових розробок може, як-то кажуть, «не виправдати», ну а постійне зменшення, внаслідок знищення, засобів ППО розтягує повітряну оборону до вже зовсім небезпечних значень, і в такому разі лапті звертаються до досвіду совка.
А там найефективнішим засобом боротьби з МБР були протиракети з термоядерними БЧ. Просто нагадаємо про те, що американці використовують концепцію точного кінетичного ураження цілі, а європейські та ізраїльські засоби перехоплення вражають цілі хмарою уламків, які викидаються внаслідок підриву БЧ перехоплювача поблизу цілі. Так от, вибух термоядерної БЧ вирішує питання точності, і ціль може бути вражено на дуже великій відстані.
Тобто в неї не потрібно влучати або доводити перехоплювач впритул до цілі, а просто можна підірвати заряд приблизно в тій ділянці, і ціль буде вражено. Мало того, буде уражено цілі у величезному радіусі. Це буде ефективно працювати як проти однієї ракети, яка встигла випустити з десяток боєголовок, так і проти безлічі ракет із подільними головними частинами. Кількість цілей при цьому вже не має значення, а головне – щоб вони опинилися у величезній зоні ураження, яку створює вибух термоядерного заряду.
Але тут є важливий момент. Знаючи це, будь-який противник вкладе координати цих цілей у графу «найвищий пріоритет», а як показує практика, навіть стратегічні об’єкти можна вразити «нетрадиційними засобами». Ми вже чудово знаємо про те, що ЗСУ завдавали ударів по таких цілях не раз і не два, дістаючи радари загоризонтного виявлення, аеродроми стратегічної авіації та інше. Тому, залишаючись на землі, такі активи доступні для засобів ураження, незвичних та несподіваних.
Інша річ, коли «перехоплювача» заздалегідь піднято на орбіту, і він перебуває там у постійній бойовій готовності. За потреби його можна використати практично миттєво, і якщо він добре залегендований, то залишиться невразливим для будь-яких засобів ураження. Швидше за все, противник зараз поставив питання про виведення на орбіту чогось такого, що розроблялося ще в совку, не від доброго життя. У нього вже є великий прикрий досвід роботи власної ППО, і тому він повертається до старих засобів.
І що найголовніше, там не потрібно відкривати велосипед і винаходити щось нове. Все вже давно прораховано та розроблено, і для реалізації все треба зібрати докупи та вивести на орбіту. Тож генсек НАТО недаремно порушив цю тему. Прутіну давно начхати на всі заборони та обмеження, які підписував він сам чи його попередники. Єдине, що може стримувати чи затримувати, – складність практичної реалізації цього ходу. І це означає, що все впирається виключно в час. Якщо вони не можуть цього зробити сьогодні, можна не сумніватися, що зроблять завтра. Причому напівжива космічна галузь повинна встигнути це зробити ще до того, як остаточно віддасть кінці.
МОСКВА
І набагато пафосніша дата у нас – саме сьогодні. Саме три роки тому було знищено флагман чорноморського флоту – крейсер «москва». Відтоді вже докладно було розказано, чим і як уразили цей корабель і як так сталося, що відносно невеликий заряд крилатих ракет «Нептун» привів до таких чудових наслідків. Мабуть, досі найзагадковішим моментом тієї історії є унікальне природне явище, що дозволило сигналам РЛС відбитися від незрозумілого атмосферного явища та поверхні моря і допомогло не лише обчислити координати корабля, а й навести на нього ракети. Ба більше, явище дозволило навести їх прямо в те місце, яке було найуразливішим у конструкції корпусу.
З цього приводу в нас є власна, але досить струнка теорія того, як усе сталося. Як ми бачимо, навесні перелітні птахи летять у напрямку «південь – північ», тобто вони пролетіли спочатку над крейсером, а потім прилетіли до берега. Ні на що не натякаю, але не виключено, що саме вони й стали тим самим явищем. Просто хтось міг зрозуміти мову птахів, так воно й сталося. Хоча не можна виключати й те, що потрібну інформацію видали дельфіни. Принаймні, птахів усі бачили, і дельфінів – теж, а загадкове природне явище – ні.
Ну, а три роки по тому тут цікаво відзначити ось що. Цей самий крейсер довго і протяжно називали «вбивцею авіаносців». Як випливає з його долі, жодного авіаносця йому так і не довелося вбити. Причому він явно вистежував український авіаносець «Шарль де Сірко», який ховався у плавнях, але так нічого в нього й не вийшло. Однак тут цікаво те, що цей самий «вбивця» повинен був самотужки боротися з авіаносцем і кораблями супроводу і при цьому відбитися від атак з їхнього боку, що передбачало нестерпну живучість.
Просто уявімо, що це диво техніки мало впоратися з понад півсотнею ударних літаків палубної авіації, двома-трьома есмінцями та крейсером супроводу, які, відповідно, мають сумарний залп три-чотири сотні ракет, із них як мінімум третина – протикорабельні. Плюс до того, він повинен був відбити атаку атомного підводного човна, який обов’язково супроводжує ордер АУГ… Але втопили його два «Нептуни», з яких вони сміялися всім кремлем. Відтоді минуло три роки.