Автор перекладу: Світлана
Складається враження, що Оман являє собою якесь зачароване місце, в якому відбуваються якісь дивні та незрозумілі речі. Може трапитися так, що ти став на лижі десь у Буковелі, одягнув модні окуляри і начебто помчав по засніженій горі, але тут – бах, і лижі вже шелестять по піску. Ні снігу, ні гір, а лише бархан і вказівний знак, на якому написано, що до міста Мускат – 1 кілометр. З цим феноменом досі немає ясності, але буквально щойно там сталася ще одна загадкова подія, яка має свою передісторію.
У 2015 році, за правління президента Обами, США уклали з Іраном угоду, згідно з якою той зупиняє програму збагачення урану, а натомість отримує суттєве послаблення санкцій. Але пізніше виявилося, що угода була неповноцінною як за формою, так і за змістом. Американці в цьому не дуже зізнаються, але фокус у тому, що вони диктували умови угоди і самі собі збудували пастку. Так, в умовах угоди було прямо зазначено об’єкти ядерної програми Ірану, які підпадають під дію цієї домовленості. Відповідно, Тегеран зобов’язався допустити на них інспекторів. Тільки пізніше з’ясувалося, що американська розвідка виявила не всі об’єкти ядерної програми, і вже після набуття угодою чинності Іран продовжив свої роботи, хай і не в колишньому темпі, але все-таки – на інших об’єктах.
Трохи пізніше це розкрилося, і вибухнув скандал. Але угода є угода, і якщо американці самі наполягали на тому, щоб чітко вказати об’єкти, що підлягають інспекції, то це їхні проблеми, що вони там дізналися, а що – ні. Якщо не були впевнені, що все вдалося розкопати, то не потрібно було виписувати форму угоди з чітким переліком об’єктів. Мандат інспекції повинен залишатися відкритим та поширюватися на будь-який об’єкт ядерної програми, у тому числі невідомий на момент підписання документа. Штати не змогли визнати, що підписали неповноцінний папір, адже тоді треба було комусь за це відповідати. А з урахуванням того що Обама був «кривою качкою» і досиджував другу каденцію, епопея дісталася у спадок Трумпу, обраному на свою першу каденцію.
На той час Ізраїль уже розкопав кілька локацій, які не охоплювалися умовами угоди, і надав це Білому дому. Як тепер усі чудово знають, Додік діє за принципом «ламати не будувати», і він вийшов з угоди, звинувативши в цьому Іран. Але формально Іран нічого не порушував, і в Білому домі мали це розуміти і якось переформатувати наявний документ. Але це ж «офіс простих рішень», і угоду було розірвано. Проте за час її дії Іран встиг докупити потрібне обладнання, інструменти та інше. А коли Трумп розірвав угоду, Тегеран із чистою совістю послав інспекторів за відомою адресою, і програма пішла вгору.
Простіше кажучи, Обама на «незадовільно» виконав свою роботу, і тут немає жодних сумнівів, але навіть ті інструменти, які були в розпорядженні комісійної інспекції, могли дати досить багато інформації, а її можна було розумно використати для того, щоб вирулити ситуацію. Але для цього треба було мати президентом не Обаму і не Трампа і, відповідно, більш кваліфіковану команду виконавців. На жаль, таких на обрії не було. А американці, зробивши вибір на користь Трампа, відкинули Маккейна, який міг би внести в ситуацію зовсім інший ритм. Але вже – як є.
Загалом, якщо розкласти ситуацію зі скасуванням угоди на частини, то вийде таке. Трумп вирішив, що угода виявилася для США невигідною, але не через її суть, а через форму. Адже сама угода спрямовувалася на те, щоб запобігти ядерній бійні на Близькому Сході, бо після приходу до влади в Ірані рушників там постійно говорять про знищення Ізраїлю. Відповідно, Ізраїль, який володіє ЯЗ, щойно переконається в тому, що завтра в Ірану буде ЯЗ, завдасть удару по Ірану, і якщо виявиться, що той уже встиг зібрати пару «голів», то у відповідь полетять ракети, серед яких будуть дві з цими самими головами.
І щойно хоч одна з них спрацює штатно або після падіння без ядерного вибуху з’ясується, що ракету було забезпечено саме ядерною боєголовкою, то, за заповітами Голди Меїр, на Тегеран та інші великі міста Ірану прилетять ракети з ядерними боєголовками, яких Ізраїль офіційно не має. Підозрюю, що як мінімум один підводний човен з відповідним пакетом постійно перебуває в Аравійському морі, щоб виконати залп у разі потреби.
Зрозуміло, що США, як на той момент – єдина наддержава, не могли на це не відреагувати, але те, що зробив Трумп, виявилося найгіршим із можливих рішень. Воно й зрозуміло, адже після розриву угоди Іран міг уже не соромлячись запустити всі свої ядерні об’єкти на повну потужність. І він це зробив. Тепер усі спеціалісти говорять про те, що Іран вже має більше ніж достатньо подільних речовин для того, щоб виготовити пару десятків боєголовок або й більше. Якби та невдала угода працювала хоча б у тому режимі, який був, швидкість напрацювання збагаченого урану була б набагато нижчою, та й розвідку можна було б вести більш предметно. А так Іран закрився, насупився і почав стрімко рухатися до суб’ядерного статусу.
І що Трумп? Нічого! Угоду розірвав, і на тому все. Багато хто тоді стверджував, що Додік зачаїв образу на рушників, і щойно вони дадуть привід – вдарить по ядерній програмі так, як слабак Обама ніколи не наважився. Але Іран кілька разів обстрілював американські військові кораблі в Перській затоці і врешті-решт збив стратегічний дрон-розвідник MQ-4C Triton вартістю чверть мільярда доларів за одиницю. Це був класичний казус беллі, але наскільки можна зрозуміти, Додік не наважився дотиснути рушників тому, що в його душі був слабкий напір води і він не міг до пуття помити своє прекрасне волосся. А з немитим волоссям про яку військову операцію можна вести мову?
Загалом ситуація плавно дійшла до того моменту, коли Іран знаходиться або за пів години від створення власної ЯЗ, або він її вже створив, але не став випробовувати, щоб не формалізувати свій новий статус. І ось тепер повертаємося до Оману, де щойно закінчився перший раунд непрямих переговорів між Іраном та США. Найцікавіше в цьому те, що представником Трумпа на переговорах був той самий Стівен Віткофф, який просто облизував прутіна. Від Ірану там був присутній глава МЗС країни Аббас Аракчі. З огляду на те що переговори були непрямими, то спілкувалися вони через посередника – міністра закордонних справ Оману Бадр аль-Бусаїді. За словами аль-Бусаїді, взаємодія пройшла «в дружній атмосфері, яка сприяла зближенню точок зору». Він пообіцяв і надалі «працювати разом та докладати подальших зусиль» для досягнення «регіонального та глобального миру, безпеки і стабільності».
Словом, великий переговорник зараз покаже себе у всій красі. З чуток, він дав 60 днів на переговори, починаючи з їхнього першого дня, і якщо Іран не прийме умов Трумпа, то він покаже, де раки зимують. Але як уже добре відомо, ось так хамити він може виключно союзникам, а коли доходить до серйозної заруби, він негайно йде мити своє прекрасне волосся. Є велика ймовірність, що його знаменитого переговорника розведуть ще й рушники. Тим більше – в Омані. Ну, а ми просто нагадаємо про те, що Трумп уже подолав одну ядерну загрозу, яка виходила (і зараз виходить) від КНДР. Тоді він продемонстрував «Тріумф волі», та цього ніхто не помітив.