Але, як відомо, планам Гітлера не судилося збутися, бо англійцям вдалося завдати поразки італійському флоту у двох великих битвах, одна з яких відбулася просто в базі флоту Таранто, і коли той засумував, почалося побиття логістики, яка мала живити Африканський корпус. Ніхто до ладу не знає, скільки танків, літаків, боєприпасів та іншого постачання опинилося на дні моря, але факт залишається фактом – корпус поступово втрачав боєздатність, і врешті-решт його було розбито.
Нинішня війна ще рік тому минула стадію «бліцкригу», на яку сподівався противник, і стала битвою на виснаження ресурсів, а як сказано вище, це не тільки можливість виробляти або виймати з глибоких сховищ те, що необхідно для війни, а й уміння це доставити до підрозділів на лінії фронту, щоб ті не мали перебоїв з живленням бою. А якщо так, то ще цю фазу війни можна назвати битвою логістик. І тут усе – як завжди. Завданням сторін є облаштування власної ефективної логістики, а також її захист і, навпаки – максимум зусиль для того, щоб перервати логістичні потоки противника.
Наскільки можна судити за підсумками року, ми навчилися ефективно знищувати логістичні об’єкти противника та вибудовувати власну логістику так, як цього ніхто раніше не планував і не вибудовував. Як відомо, вся територія України доступна для ракетних ударів противника, і тому ми вже давно не маємо великих та чітко позначених складів та сховищ техніки, боєприпасів, пального та іншої амуніції. Але з іншого боку, противник знищив практично все, що могло бути ядром логістики, а саме – місця виробництва того, що необхідно для фронту, і його зберігання.
І ось завдяки нашим партнерам нам вдалося спертися на те, що виробляють їхні підприємства, а також запустити нові спільні виробництва того, що необхідно для фронту. Як ми вже писали раніше, поступово вводяться потужності з виробництва боєприпасів, і тепер ворогові прилітає не лише виріб, який виготовили партнери, а й подарунки вже з нашим маркуванням. Поступове зростання номенклатури говорить про те, що процес набирає обертів, а з урахуванням того що для цих виробництв відкрито постачання необхідних комплектуючих, то ми виробляємо оновлені, більш точні та ефективні вироби, ніж те, що мали раніше.
Але тут важливим є ще один момент, про який ми писали неодноразово, і востаннє – кілька днів тому, коли описували створення ремонтного підприємства в Румунії, яке разом із польськими та литовськими потужностями займатиметься ремонтом бронетехніки, включаючи і танки, які нам надали партнери. Воно й зрозуміло, адже танкобудівні й танкоремонтні потужності або вже виведено з ладу ракетами ворога, або вони перебувають у постійній небезпеці такого нальоту.
І ось на цьому тлі дуже обнадійливою є інформація, яка прийшла з Польщі. Так, Polska Grupa Zbrojeniowa щойно заявила про те, що на базі заводу Bumar-Łabędy відкривається центр обслуговування наших танків Т-64. Це буде другий центр, бо перший уже працює в Чехії.
За даними польських джерел, до початку широкомасштабного вторгнення Україна мала близько 600 танків цього типу і якусь кількість – на зберіганні. Крім того, такі танки було отримано від наших партнерів. Очевидно, що частина цієї техніки отримала пошкодження в боях або потребує серйозного ремонту чи відновлення. Саме цим і займатиметься новий сервісний центр. Як заявляє польська сторона, під час робіт буде здійснюватися не лише ремонт, а й модернізація танків. Це дозволить підвищити бойову ефективність машин.
Ну, а для нас очевидно, що саме ремонтні та сервісні центри для нашої техніки та зброї працюють на території наших партнерів, а нам треба лише безпечно та потай все це перекидати у потрібні місця. Словом, майбутній наступ має показати різницю в нашій логістиці і в тому, що має противник. Результат цього порівняння передбачуваний, але все ж таки – буде дуже цікаво подивитися на все в роботі.
Московити мають надію, що саме цю складова України “просяде” в результаті руйнування енергетики. Але СОУ показують, що в цю гру можно грати вдвох. Одне погано – для знищення ворожої логістики нам потрібно також руйнувати енергетику на окупованій теріторії.