Уперше опубліковано: 22.01.2023
Авторка перекладу: Світлана
ПРОЛОГ
Не раз уже доводилося розмірковувати про те, що після перемоги над ворогом нам доведеться переносити День Незалежності на іншу дату, коли цю незалежність буде остаточно утверджено. Але також ми не раз писали і про те, що 24 серпня, яке знаходиться якраз навпроти 24 лютого, можна було називати Днем відновлення незалежності, бо насправді поточна назва йде в руслі ворожої пропаганди про те, що ніякої України не було і що це штучне утворення. А тим часом сьогодні ми відзначаємо День Соборності, або возз’єднання Заходу і Сходу України та утворення окремої незалежної держави. То про який «день незалежності» 24 серпня можна вести мову?
Країни Балтії так і назвали день визволення від ярма совка – Днем відновлення незалежності. І, між іншим, це дає привід для того, щоб розглянути питання про насильницьке припинення незалежності та окупацію країн більшовиками. Адже вони самі відсікли правонаступність від царської імперії, а раз так, то де-юре вони не мали жодного права говорити про якісь «повернення» і так далі. Було агресивне захоплення, і всі країни, які потрапили під окупацію більшовицькою росією, мають право вимагати компенсацій за цей акт агресії. Але, як мінімум, цей акт агресії слід формалізувати.
Але так склалося, що саме сьогодні виповнюється 160 років від дня події, в якій українці теж брали активну участь і про яку в нас мало хто знає, а дарма, бо уроки тієї далекої події, а точніше – низки подій, зараз мають особливий сенс. Ба більше, досвід цієї давньої епопеї дає відповіді на багато запитань, які виникають просто зараз і відповіді на які ми чуємо у виконанні осіб, що називають себе «опозиціонерами» путінському чи лукашенківському режиму. Ба більше, це кажуть навіть ті, хто начебто щиро бажає, щоб ця кривава погань, яка зараз носить ім’я «російська федерація», здохла остаточно і безповоротно, бо вона стала вмістилищем злості та отрути, яка там не вичерпується, незважаючи ні на форму влади, ні на ідеологію, ні на персонажів, які правлять цією поганню.
СЦЕНА ПЕРША. Ода безсиллю
Напевно, кожен із нас мав власний досвід спілкування з представниками «опозиції» з БРСР або федерації і вислуховував їхні промови про те, що вони б і раді скинути режим, але в того настільки розвинений апарат придушення, що зробити це рішуче неможливо. І навіть коли їм доводиться нагадувати, що ми виходили на два Майдани і не допустили того, що допустили вони, – скочування країни в диктатуру і мракобісний вир, у відповідь ідуть штамповані фрази, що ми не розуміємо, наскільки там у них все погано.
Якось довелося віртуально спілкуватися з одним яскравим і загалом досить відомим діячем, якому нагадав про розстріл другого Майдану, розповів про те, що коїли тітушки в Маріїнському парку, і запропонував йому навести страшніші речі, які відбуваються у них і тому налякали їх до діареї, але пацієнт, хоч і прямо не сказав, але дав зрозуміти, що ми роздули з цього якусь дику байку, і було видно, що він у це не хоче вірити, бо в такому разі доведеться визнати свою нікчемність, а на це він піти не міг. У результаті кожен залишився при своїй думці, а він згорнув тему, і більше спілкуватися в цьому ключі вже не було сенсу. Він уже виправдав своє минуле, поточне і майбутнє безсилля, і зараз ми спостерігаємо наслідки цього світогляду на прикладі стад чмобіків, які валять на гарантовану смерть без жодної мети і сенсу.
(Далі буде)