Автор перекладу: Світлана
«Хто ж його посадить? Він же пам’ятник!»
Зі старої комедії
***
Поки в Конгресі США очікується перша, але явно не остання заявка на імпічмент містера Трумпа, там також блукають інші крамольні ідеї. Наприклад, там зараз іде робота зі збору двопалатного рішення про скасування всіх тарифів, які дідуганчик вводить активно і весело, що породжує підозру в тому, що ці біржові гойдалки не просто теліпаються в повітрі, а являють собою насос, який накачує бабло в його особисті структури. Зрозуміло, що демократи видадуть усі чи майже всі голоси за такий законопроєкт, але їм необхідно переманити на свій бік пару десятків республіканців, а ті зараз демонструють сцену відомої картини Рембрандта «Мовчання телят».
Хто не знає цієї сцени, вона виглядає просто. Телята зробили свою справу і чекають, поки їх помиють. Загалом складно сказати, чи вдасться набрати потрібну кількість голосів, щоб припинити цей цирк, але судячи з усього, після вчорашнього фінта з мораторієм на запровадження тарифів на 90 днів дідусь уже виконав програму-мінімум і тепер може спокійно споживати кефір, як мсьє Паніковський. Тим часом у тому ж Конгресі бродить ще одна, дещо несподівана тема.
Там виключно конгресмени-демократи в кількості 30 осіб підписали звернення до адміністрації президента з вимогою надати пояснення щодо зовсім іншої теми. Так, операція з бомбардування Ємену триває вже практично місяць. А якщо так, вона явно не вписується в екстрений удар або удар у відповідь по противнику, який зараз став явною і безпосередньою загрозою США. Насправді це вже перетворилося на тривалу військову операцію, а такі речі президент США не може починати просто за власним бажанням і без схвалення Конгресу.
Родзинка ж цієї ситуації полягає в тому, що Трумп не тільки проігнорував цю формальність, а й не послався на якусь іншу правову норму, яка б дозволяла йому використовувати збройні сили саме в такому форматі й масштабі. У своєму зверненні конгресмени висловили своє глибоке занепокоєння подібним розвитком ситуації. Зокрема, в тексті листа є таке:
«Хоча ми поділяємо занепокоєння з приводу безпеки морського судноплавства в Червоному морі, ми закликаємо адміністрацію президента негайно припинити несанкціоноване застосування військової сили і натомість запитати конкретний законодавчий дозвіл Конгресу, перш ніж залучати США до неконституційного конфлікту на Близькому Сході, який ризикує наразити на небезпеку військовослужбовців США в регіоні та перерости у війну за зміну режиму».
Зрозуміло, що Додік не для того починав брязкати залізом, щоб ось так узяти і спертися на якісь нормативно-правові акти. Він сам собі правовий акт, і якщо цього ще хтось не зрозумів, то може писати свої листи хоч Папі Римському, хоч у Спортлото. Зробити з ним все одно вже ніхто і нічого не зможе, і тому запитувати Конгрес він не збирався ні перед початком операції, ні тим більше – вже в її ході.
Очевидно, що конгресмени порушили цю тему не просто так, а з урахуванням наявних, непогано виписаних процедур. А їх до Трумпа було заведено дотримуватися неухильно. Просто згадаємо про те, коли США вступили у Другу світову війну, чому і за яких обставин. Якщо хтось забув, як це було, – нагадаю. У той час президент Рузвельт розумів, що вступ США у цю війну – питання часу, але він також розумів, що для цього йому доведеться звернутися по згоду Конгресу, а той, за його прогнозами, цієї згоди не дасть.
Ба більше, процедура прийняття рішення про згоду або відхилення запиту передбачає слухання осіб, прямо пов’язаних із цим питанням, зокрема військових, і Рузвельт чітко розумів, що в цих обставинах військові не зможуть переконати конгресменів. І як ми пам’ятаємо, США розпочали війну лише після атаки на Перл-Харбор, яка сформувала казус беллі. Але мало хто знає, що формально таких приводів для початку війни було кілька і що, називається, – на вибір. Таким приводом цілком можна вважати навіть не ураження, а обстріл військових активів будь-якої країни.
Приблизно так було сформовано Гляйвіцький інцидент у виконанні Третього Рейху або Майнільський – совком, а ось у Штатів були не фейкові, а справжні приводи для початку війни як з Японією, так і з Німеччиною. Японія як мінімум обстрілювала американський військовий флот у Китаї, а німці атакували військові кораблі США в Атлантиці. Але навіть цих явних і добре задокументованих інцидентів було замало, на думку Рузвельта, щоб переконати Конгрес.
Причому Японія через певний час висловила свої офіційні вибачення за інцидент, що, втім, не завадило їй незабаром ударити по базі американського флоту на Гаваях, а Німеччина таких вибачень не висловлювала. Звідси випливає, що формально США мала безліч приводів для того, щоб вступити у війну набагато раніше або хоча б почати посилено до неї готуватися, і це призвело б до зменшення тієї ціни, яку в результаті Штати заплатили в цій бійці. Причому війна з Німеччиною була кратно імовірнішою, ніж з Японією. Скажімо так, Історія сповнена просто на порядки менших приводів для того, щоб починати війни, причому таких, що не мали фатального характеру, як у цьому випадку.
Проте Рузвельт чекав вагомішого приводу для того, щоб вийти до Конгресу з такою постановкою питання. А от містер Трумп вирішив сформувати новий прецедент, а саме проігнорувати Конгрес як інстанцію і діяти на свій смак, що він зараз і демонструє. Простіше кажучи, Додік показав, що Рузвельт та інші президенти, які узгоджували питання застосування сили з Конгресом, були лохами, а він «красивий, могутній і сміливий» і всіх їх вертів на чубі.
Так от, демократи мляво і кволо нагадали Трумпу, що він діє поза межами закону, а якщо вважає, що він все-таки діє в цих межах, то нехай хоч пошлеться на відповідну норму. Причому вони чудово знають про те, що ці питання ніяк інакше не регулюються. І потайки вони припускали, що нехай і заднім числом, але це питання буде внесено до Конгресу, і тоді вони викличуть на слухання військових, які висловлять свою думку з цього приводу.
А в пресі вже з’явилося кілька коментарів високопоставлених військових, які називають операцію в Ємені ідіотизмом. На їхню думку, нинішня операція мало того що не має шансів на відчутний успіх, то ще й поглинає гігантську кількість боєприпасів, що виснажуються в якомусь сюрреалістичному темпі. Причому в хід ідуть дуже дорогі та рідкісні боєприпаси, які в подібній місії взагалі не можна витрачати. Словом, якби таке довелося почути саме на слуханнях у Конгресі, республіканці все ж дали б добро, але це було б схвалення ідіотських дій і це бачила б уся країна.
Але все це вже пішло «повз касу», бо Додік тепер не має наміру гаяти час на пусті формальності, за порушення яких його ніхто не зможе притягти до відповідальності. У нього є дуже просунуті радники, які дають йому поради, що не суперечать його бажанням, наприклад, такі:
Ну, а Конгрес, а точніше – республіканська більшість в обох палатах, на його думку, винна йому як земля – колгоспу, і тому будь-яку його дію схвалено за замовчуванням. Справді, він уже далеко не хлопчик, та й у Конгресі – не юнаки, то навіщо гаяти час? Нехай вони там збираються, порпаються, гребуться, але це його вже не стосується. Але це ще не все.
За свої неповні 100 днів Трумп устиг зруйнувати підвалини державної системи, розгромивши руками Нейлона найважливіші державні інститути. Це мало знущальну форму, і всім було зрозуміло, що справа тут не в економії бюджету чи в підвищенні ефективності роботи бюрократії. Насправді це була особиста помста органам, які показали американцям і світу, що являє собою Додік насправді. А він – шахрай, банкрут, ухилянт від служби в армії, хтивий кабан, який відкуповувався від панянок, і так далі.
Це не мої власні епітети, а те, що було виявлено відповідними слідчими та судовими органами. Саме тому слідчі органи він уже розігнав, бо мав на це повноваження, а от суддів у США обирають, і тут у нього – облом. Але тут фокус не в самому факті помсти, а що ця проба пера показала, що немає нічого, що могло б завадити будь-якій його дикості, навіть такій, що повіває психіатрією. Мало того, він створив кокон із добірних холуїв, які співають йому гімни й кантати, а тому вважає, що навколишній світ теж захоплюється його величчю. До речі, це щось явно нагадує…
Тепер він руйнує підвалини світової економіки, і при цьому певні особи мають цілком жирний профіт від усього цього цирку. Ну, а на хвилі навіть не цих подій, а безкарності за них Додік мчить у безкрайні пампаси і буквально вчора порадував світ своїми новими тезами. Так, мабуть, передбачаючи звинувачення його самого чи його команди нових осіб у тому, що фондовий ринок вони хитали не безоплатно, Додік заявив про те, що ці коливання ніяк не пов’язані з його заявами та діями, а насправді «там накопичилися свої проблеми». Крім того, він заявив про готовність застосувати силу проти Ірану, якщо вважатиме це за необхідне.
І треба думати, що Конгрес дізнається про це по телевізору, якщо, звичайно, таке станеться і якщо в Ємені не залишать більшу частину боєприпасів. Хоча за це можна не турбуватися, бо він одразу ж заявив, що США мають настільки нестерпну зброю, перед якою ядерна – нервово курить осторонь. При цьому він не сказав, що вона заснована на інших фізичних принципах, але все одно ця частина його заяви була дуже схожа на цитату.
А в нього ж попереду ще три роки і десять місяців правління. Якщо, звичайно, він не вирішить піти далі…